Сторінка:Замітки і матеріяли до історії української революції. 1917-1920 рр. Том II (1921).pdf/140

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка ще не вичитана


— 140 — Ми заявляємо перед цілим світом, що нетроградські комісари брешуть, коли вони говорять про повстання народу на Україні, що вони брешуть, коли називають Центральну Раду — парламент Української Народньої Республики, яка складається з українських соціялістів і перевела далекосяглі соціяльні і демократичні реформи, - радою буржуазії. Петроградські комісари, що тільки на словах твердо боронили добробуту України, Польщі, Курляндії й инших на- родів, уживали в Берестю гарних поз, щоб відтягти з фронту решту російського війська для того, щоб таємно кинути його проти України з тим наміром, аби нас ограбувати, забрати запаси збіжа на північ і поневолити наш край. Тепер, коли після чотирьох років упав твердий мур, що розділяв нас від наших західних сусідів, ми підіймаємо на голос, щоб заявити про нещастя нашого народу, ми бачимо, що плоди нашої молодої революції в небезпеці, й боїмося за нашу тільки що здобуту свободу. Кріваві сутички з російськими бандами трапляються щоденно. На Волині та в инших пунктах ми стягаємо нові сили, щоб виступити проти все напливаючих з півночі ватаг. .. У цій тяжкій боротьбі за наше істкування ми шукаємо помочі. Ми глибоко переконані в тім, що люблячий спокій і порядок німецький народ не зостанеться байдужим, коли він дізнається про нашу нужду. Німецьке військо, що стоїть з боку нашого північного ворога, має силу, щоб на допомогти й своїм втручанням охоронити наші північні. хежі від дальшого вбирання ворога. Це є те, що ми мали сказати в тяжкі години, і ми певні, що наш голос буде почутий.“ ІІо-за ціею заявою, яка говорить, зрештою, все ж тільки про охорону німцями північних кордонів України, а не про закликання їх на Україну взагалі, ні з боку уряду. Української Народньої Республики, ні з боку делегації не було вжито ніяких кроків, які давали б Німцям підставу і право сунутись прямо на Україну, як вони це зробили. З цих причин і не було нічого зроблено для того, щоб оформити німецьку „допомогу“ в якийсь договір чи умову, бо власне ніхто і не уявляв собі цієї ,,допомоги в тій формі, в яку вона вилилась. Німці, що звичайно так люблять точний розрахунок, цим разом не епішвів складати якісь умови чи договори, одкавуючи, що, мовляв, „свої“ помиряться. Вони так потрібували українського хліба та цукру і так надіялись на свою силу, що не хотіли гаяти часу на укладення умов і спішили швидче кинути військо на Україну, боячись, що больше- Вики успіють вивезти потрібний їх хліб та цукор до себе, на Москов- щину. Відовва й инші повідомлення делегації про те, що большевики немилосердно грабують Україну, вивозячи збіжжя на північ, тільки скріплювали це бажання Німців швидче очистити Україну від хосков- ського війська. Що Німцям ходило саме про українське збіжжя і що вони хотіли взяти його більш „своїх власними рукаки, аніж одерати від українського правительства, на підставі заключених торговельних договорів, видно було, між зншим, з того, що вони не обхожились посилкою одних ніхөцьких або австрійських військ, 8 послали разо ті й другі, наперед розділивши, без відома уряду Української Народ- ньої Республики, „сфери“ своїх впливів на Україні (австрійця було віддано південь України). Все ж, не дивлячись на дө-які, помітні вже тоді, неприємні сю- рони німецької допомоги“, правительстсВС Української Народньої Республики не вважало можливих одхилити і, числячи на те, що ніх