Сторінка:Замітки і матеріяли до історії української революції. 1917-1920 рр. Том II (1921).pdf/141

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка ще не вичитана

— 141 — здержаться від втручання у внутрішні справи республики, а тим часом буде утворено свою армію, після чого мине потреба в німецьких військах і вони будуть швидко виведені з України, тих більше, що Центральні Держави ще воюювати з Антантою і їх був потрібний кожен салдат. В цій надії українське правительство замовчало ті нетактовности, яких допустилось німецьке командування, садовільно опредiлявши форми допомоги", і робило далі все від нього залежне, щоб українське населення зустріло німецьке військо можливо спокій- ніще, аби не було спровоковано селянства та робітництва на виступа проти нього. Рада Нароҳніх Міністрів звернулась 10.-23. лютого 1918 року до „всієї людности Української Народньої Республики з слідуючою відозвою, в якій поясняла запрошення Німців і закликала населення до мирної праці: „Громадяне ! Проголосивши 9. (22.) січня 1918 року в своїх IV Універсалі Українську Народню Республику державою самостійною, ні від кого незалежною, Українська Центральна Рада 27. січня (9. Лютого) замирила з Німеччиною, Австро-Угорщи- ною, Болгарією та Туреччиною, положила кінець війні, здобула для трудящого люду мир демократичний, без всяких анексій та контрибуцій. Цього миру домагався працюючий люд України вже давно. І Українська Центральна Рада вволила його державну волю, не дивлячись на те, що Совіт Народніх Комісарів з Петрограду з усієї сили перешкоджав Українському Урядові, Раді Народніх Міністрів, заключити мир і дати тим змогу робітниках та селянам стати до спокійної роботи на нивах та фабриках, заводах і майстернях. Не маючи сам змоги здобути для Росії доброго миру з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та Туреччиною. Петроградський Совет Народніх Комісарів рішив пе допустити й Українську Народню Республику до заклю- чення миру. Безсовісною брехнею та нечесними накленами на Центральну Раду цей Совет Народніх Комісарів хотів посіяти недовірря серед українського народу до Ради і тим загальмувати справу миру. Коли з цього нічого не вийшло, коли трудящий люІ – робітники, селяне, салдати та матроси — через своїх депутатів заяви про свое довірря до Ради. тоді Совет Народніх Комісарів поетав своїх червоно-твардійців, завоморочених салдатів та матросів з А1осковщини на Україну, щоб збройною силою скинути Український Уряд, а Україну знова повернути в московську неволю, зламати справу миру та знищити добробут українського народу. Користуючися з того, що царське правительство і правительство Керен- ського підчас війни кидали наших вояків на далеку північ, а на Україну насилали хмари вояків-чужинців, Совет Народніх Комісарів, котрий так голосно і Лице- мірно заявляв про кінець війни та мир між трущящими людьмін всіх народів, почав збройною силою грабувати Україну, вивозити силоміць з нашої землі хліб. цукор, вугіль, паровози, вагони і всяке народнє майно, а особливо величезне майно військове, на Московщину. А для того, щоб текше було грабувати Україну, і без того страшенно спондровану тяжкою війною, для того, щоб швидче вкинути Україну в москов- ську неволю, Совет Народніх комісарів настановив на Україні Народніх Секре- тарів, котрі мають слухатися всякого наказу з Петрограду та продавати інтереси Української держави Московщині. Чи міг тому Український уряд, Рада Народніх Міністрів, мовчки дивитися на це знущання Московщини над Україною, на це знищення нового самостійного політичного життя українського народу? I Рада Народніх Міністрів покликала весь український народ до рішучої боротьби, боротьби збройної з нетрограrськими насильниками, з Советом Народніх Комісарів, з бандами грабіжників з Московщини.