Сторінка:Замітки і матеріяли до історії української революції. 1917-1920 рр. Том II (1921).pdf/143

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка ще не вичитана


- 143 — R Вступаючи на українську землю, німецько-австрійське військо спочатку старалось не зачіпатись в населенням. Штаб австрійського війска видав був навіть окрему відозву до населення, в якій заявляв про добрі наміри свої, про те, що Центральні Держави дивляться „з симпатівю на змагання українського народу упорядкувати відносини в краю і відбудувати тяжко зруйноване війною народне господарство“ і будуть всіма силами ці змагання підпирати“. Повернувшись в Сарнiв до Житомира, Центральна Рада і Пра- вительство спинились знову на кілька днів в цім місті, ждучи, юки буде звільнено Київ. в ці дні було прийнято Центральною Радою кілька законів, з яких найважніщими являються закон про новий стиль в Українській Народній Республиці (новий стиль вводився з дня 1. березня н. ст. 1918. р.), про українську валюту (грошевою одиницею було встановлено гривню“, поділену на сто шагів), про державний герб України (було взято за герб тризубець в часів Володимира Великого) і про громадян- ство в Українській Народній Республиці. Цими законами остаточно впорядковувалась з зовнішнього, формального, боку українська дер- жавність, Повернувшись до Київа, українське правительство і ІЦентральна Рада знова дало ряд інформацій про цілі приходу німецьких військ, намагаючись установити мирні і доброзичливі відносини між цими військами і громадянством. Наводимо тут де-які з офіціяльних повідом- лень того часу. Голова Центральної Ради М. Грушевський дав таке пояснення про поміч Німеччини: „В німецьких політичних кругах було здавна бажання, щоб Україна від- окремилась в самостійну сильну державу. Вони ува:кали це корисним для Німеч- чини. Підчас війни німецьке правительство заходилось через інструкторів вчити полонених Українців, що попадали до них, освідомлювати їх з національного боку, підготовляти з них українські полки, котрі могли б після війни стати в оборону України. Це робилося без порозуміння й волі українських політичних провідників*), бо вони стояли за мирне полагодження української справи в Росії. Але Німці думали, що мирно українська справа не розрішиться, і їхні сподівання справдились. Ні кадети й октябристи, що правили Росією в перші місяці після револю- ції, ні російські соціялісти-революціонери Керенського не хотіли дати прав Україні, не хотіли щиро піти по дорозі федерації, як то радили і добивались Українці. А коли владу в Росії захопили большевики, вони захотіли силоміць задавити нашу українську вільність, знищити Центральну Раду і наново підбити Україну під Росію; почали з нами війну та стали здобувати Київ, щоб не дати нам довести до миру з Німеччиною та Австрією. Тоді українське правительство й мусіло пригадати собі ті українські полки з полонених, що формувались в Німеччині. Воно рахувало, що обійдеться з своїм військом, з поміччу цих українських полків і галицьких січових стріль- ців, котрих хотіло дістати з Галичини. Але виявилось, що полки з полонених можуть прийти за якийсь місяць, а Австрія неохоче давала стрільців і взагалі нід впливом свого громадянства з початку зовсім відмовлялась від допомоги. Таким . *) За кордоном, в Німеччині та Австрії, працювала підчас війни і про- водила національно-освітну роботу між полоненими Українцями українська полі- тична організація „Союз визволення України“, під проводом А. Жука, О. Скоро- нис-и олтуховського, М. Меленевського, В. Дорошенка. Автор.