Херсонщині. Катеринославщині, Таврії, Бесарабії.... Дійсно „во время люте і трудне“ приступив до своєї роботи Ґенеральний Секретаріят. І треба було надзвичайних, рішучих і сміливих, відповідаючих даному ступневі розвитку революції заходів, щоб направити стихійне народне невдоволення в річище будування нових соціально-економичних відносин. Цих заходів не міг вжити Секретаріят, не могли вжити і комісари — представники переважно поміркованих кругів громадянства — що навіть в національно-політичних справах боялися загнатись далеко вперед[1]), а вже нічого казати про їх здатности до залагодження соціально-економичних конфліктів.[2])
З'їзд комісарів, що міг би при иншому своєму складі і нашій обстановці подати важні вказівки молодій українській владі в справі поборювання тих самих „бешкетів, анархії та нарушень права“, на які скаржились всі комісари, в дійсности не дав нічого. Його ухвали були так само далекі від революційного життя, як і самі комісари з їх старими дореволюційними апаратами та міліцією. Замісць того, щоб сміливо глянути в очі дійсности і вказати на необхідність корінної зміни дотеперішньої політики Временного Правительства і Ґенерального Секретаріяту в напрямку негайного переведення де-яких соціяльно-економичних і навіть адміністративних реформ, з'їзд комісарів обмежився латанням дірок на старій одежині.
Інтересної в той час справи орґанізації так званого „вільного козацтва“, що самочинно ширилось по всій Україні в формі всенароднього озброєння для захисту сел від бандитизму і оборони касових економичних інтересів селянства в процесі революції, не було використано молодою українською владою (4). Наслідуючи петроградські зразки, вона не змогла виявити і тут своєї ініціативи, хоч, здавалось, саме життя штовхало і Генеральний Секретаріат і комісарів звернути свою увагу в бік як раз цього козацтва“, а не реорганізації старого зруйнованого поліцейського апарату, названого Временним Правительством „ міліцією.“ З'їзд комісарів, розуміючи добре, що озброення селянства може послужити останньому для оборони його клясових економичних інтересів, висловився проти „ Вільного козацтва“, зазначивши в своїй постанові, що „необхідно всякими способами старатися якнайшвидче роззброїти істнуючі вже відділи
- ↑ Інтересно, що на з'їзді комісари звернулись до В. Винниченка з запитанням: чиї вони, власне, комісарії: Врем. Правительства чи Ґенер. Секретаріяту?
- ↑ Ґуберніяльними Комісарами на Україні в той час були здебільшого представники української дрібної буржуазії, типові соц.-федералісти, приклонники „еволюційних шляхів“ в боротьбі за перебудову суспільства на нових основах, хоч на чолі Ґенер. Секретаріату внутрішніх справ стояв В. Виннченко, с.-д. Так, на Київщині був Саліковський (с.-ф.); на Волині — Вязлов (с.-ф., бувший кадет); на Чернігівщині — Д. Дорошенко (с.-ф.); на Полтавщині — А. Лівицький (поміркований с.-х.); на Поділлю — Стаховський (с.-х.?). Опіраючись на них, ґен. секретарство внутрішніх справ, хоч би й не було обмежене в своїй компетенції Врем. Правительством, не стало б на шлях повної перебудови адміністративних апаратів на місцях на нових, народньо-революційних основах.
