Сторінка:Замітки і матеріяли до історії української революції. 1917-1920 рр. Том II (1921).pdf/152

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка ще не вичитана

— 152 працю 17. березня 1918. р. при 1100 делегатах), який ухвалив (по докладу М. Скрипни ка) самостійність і незалежність Української Ро- бітниче-Селянської Республики та обрав новий Центральний Виконавчий Комітет на чолі з Затонським. Ліві українські соціяль-демократии (частина бувших українських соціяль-демократів і частина бувших больше- виків) творили на г'їзді окрему фракцію, в склад якої входило 47 чо- довіка, в числі инших і народній комісар військових справ Євген Неронович. Є. Неронович виступив на з'їзді з інтересним до- кладом про становище на большевицько-українському фронті, в якому доводив. безнадійність і шкідливість боротьби з військом центральної Раци. Він мав на увазі запропонувати з'їздові в цій справі свою ре- волюцію, яку перед тим ухвалила Рада Народніх Комісарів (4 голоси да, 3 проти і 2 утрималось). Тези цієї революції були такі: „1 Pa- дянська влада ва Україні, установлена за допомогою озброеного ре- волюційного пролетаріату — головним чином великоросійського, місцевих сил, як опори істнування радянської влади, майже не мае; 2. Дальніща боротьба з військом центральної Ради неминуче поведе до ослаблення демократичної позиції Центральної Ради може утворити ситуацію, при котрій буде загублений IV Універсал; 3. Через те треба заключити мир в Центральною Радою, реорганізувати негайно Центральну Раду, обаднавши істнуючий склад її в обібраним на ІІ Всеукраїнському Зізді Рад Центральним виконавчих Комітетом України, і спільними силами провадити в життя принципи, зазначені в ІV Універсалі.“ Одначе в цією резолюціею не погодилась сама фракція лівих українських соціяль- демократів, і вона так і не побачила світу. Євген Неронович тут цілком розійшовся з. большевиками, покинув з'їзд подався в одставку, як Народній Секретарь, і виїхав до Полтави. 24. березня він був аре- штований в с. Сорочинцях загоном О. Шаповала, а 25 березня розстріляний. Оголошення самостійности України носило цілком умовний, тактичний характер. Це була (як сказав пізніше Скрипник) незалеж- ність від „дрібнобуржуазної Центральної Ради і від влади германського і світового імперіялізму" і тільки тимчасова примусова розлука з Со- вітською Росівю, тимчасове (як сказав Затонський) до побачення українських працюючих мас робітникам і селянам Совітської Росії. Через де-який час радянське правительство України примушене було залишити Катеринослав і переїхати до Таганрогу. Це був вже кінець його діяльности на території України. Центральний Виконавчий Комітет України на останньому своему засіданню (в половині квітня 1918. р. в Таганрові) постановив: 1. Скасувати Народній Секретаріат, 2. Роспустити членів Центрального виконавчого комітету для нелеrаль- ної роботи і З. Утворити на місце Народнього Секретаріату і Цен- трального виконавчого комітету організаційний повстанчеський центр, так звану „повстанчеську девятку" (в складі 4 большевиків, 4 лівих соціялістів-революціонерів і 1 лівого українського соціяль-демократа). Становище девятки було Ревияснене : не то вона мала уявляти уряд“ України, не то бути міжпартійним центром, що мав коордивувати вовстанську роботу окремих партій.

.