Сторінка:Замітки і матеріяли до історії української революції. 1917-1920 рр. Том II (1921).pdf/154

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка ще не вичитана

— 154 — Для закінчення характеристики політики російських большевиків на Україні (і їхньої областної орі'анізації — Комуністичної партії [больщ.] України) до війни і підчас війни Росії з Україною слід. згадати про оцінку цієї політики самими ж большевиками України (представниками української течії в партії). Один з діяльніших членів К. П. (больш.) України і член україн- ського радянського уряду Затонський писав („Из недавнего вро- шлого“, „Коммунист“ No. 3—4, 1918, p.): „На трунтовне питання — відношення до національного руху, яким за- значалось в значній мірі політику пролетаріату на Україні — партія відповідала зовсім невиразно : „право націй на самовизначення“... Конкретні ж вирішення приймалися від випадку до випадку. Березень-квітень 1917. р. в нетрях всяких кооперативів і спілок формується український національний вид, вилізае на світ божий Рада — партія лагідно твердить про самовизначення. Травень. Рада піднімає голову. Червень - липень. Рада нама- гається стати на ноги — покровительственне самовизначення. Вересень. Про Раду майже забули. Жовтень. Рада брикається — співчуваюче (не розібрали) самовизначення. Листопад - грудень. Рада оголошує грізний ультиматум і... право націй на самовизначення. Січень (1918 р.). Рада... Анафема Раді... А право націй на самовизна- чення залишається нерухоме, як скеля, і, як камінь, нічого не вимовляюче. ІІЩо мінялася тактика відносно українського національного руху, що не зразу роскусили Раду, ще мало біди; біда, що у всіх цих головокружительних змінах курсу не було ніякої внутрішньої льотики. Бували випадки, коли одночасно давалися виключаючі одна одну директиви; так, наприклад, на бій з українським шовінізмом, з сунувшою з півдня дрібно- буржуазною реакцією, благословлялася десницею Радянська Україна, шуйцею - Донецька Республика. Мимоволі пригадується український анекдот про бабу, що ставила свічки одночасно і св: Миколі і лукавому з міркувань, що Хто знає, де прийдеться Свій вік вікувати : Треба всюди, добрі люде, Приятеля мати. У партії в цілому не було виду ; політика її йшла через пень-колоду з самими несподіваними ухиляннями і, зрозуміло, далеко не блискучими резуль- татами ; на місцях же був кавардак неуявимий. Кожна організація, майже кожний член Партії, за свій страх і риск вирішували всі питання, що торкалися тактики відносно українського національного руху, котрий все ріс і ставав чим далі більшим фактором політичної боротьби на Україні, — і от тут і виявилося, що поважний принціп самовизначення націй (не пролетаріяту), котрим потрібно було керуватися по писанію й iзустному преданію отців церкви, дуже гар- ний, поки діло йде про Індії та Єгипти, оскільки нам (росій- ським большевикам. П. Х.) там не доводилося працювати (в татаро-башкиріях з ним уже клопоту досить). Гарний він, коли треба зробити благо- пролетарського централізму в межах Російської совіт- ської Соціялістичної Республики" (С. Маздах і В. Шахрай. „До Хвилі“, Саратів, 1919 р.). Таким чином, навіть федерація та автономія вважались для України не- потрібними. в жовтні місяці 1918. р. відбувся Другий з'їзд Комуніст. Партії (больш. України); який нічого по сути не додав до постанов Першого, Так, почавши з. „самостійности“ в Таганрозі, покінчили в Москві на „пролетарському централізмі — єдиній неділимій Росії.