Сторінка:Замітки і матеріяли до історії української революції. 1917-1920 рр. Том II (1921).pdf/16

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


вільного козацтва і направити зброю туди, де вона необхідніща — в армію“. Ґенеральний Секретаріят, що мав перед тим нетвердий намір використати вільне козацтво, так і не перевів свого наміру в життя.

Між тим вільне козацтво“ могло бути використане для революції і державного будівництва. Можна було взяти цей стихійний рух в свої руки і надати йому бажаних форм, а саме: озброювати во певному плянові тільки бідніще селянство і підпорядкувати, таким способом, зреформоване „вільне козацтво“ місцевих радах селянських депутатів, з перенесенням на останні взагалі центра ваги адміністративного управління на місцях. Великої ломки тодішнього порядку на місцях від цього не було б. Ради селянських депутатів вже й так являлись фактичними орґанами влади на місцях. Вони дбали про загальний спокій в своїй окрузі, регулювати земельні відносини, берегти ліси і так далі. Отже вільне козацтво, так чи инакше підпорядковане їм, вже як органам влади на місцях, забезпечених грішми і працюючим під певним проводом, могло як раз і явитись тою силою, що саме так потрібна була на місцях в той час.

Не проявив особливої ініціативи Ґенеральний Секретаріят і в инших галузях управління. В секретаріяті хліборобства, фінансів, освіти все йшло в тих формах і рямцях, як і в петроградських міністерствах, в тою хіба ріжницею, що там були старі, добре налагоджені апарати, а тут, на Україні, тільки зародки майбутніх апаратів. Мінімальний соціяльно-економичний проґрам, намічений Секретаріятом в його деклярації, залишався не здійсненим.

Та й ця цілком поміркована і льояльна до Временного Правительства організаційна робота Секретаріяту не могла йти нормально. Временне Правительство навмисне лишало Секретаріят в такому становищі, що він навіть при найкращих своїх намірах нічого не міг зробити і міг тільки компромітуватись. В той час, як населення вже звикло дивитись на Центральну Раду і Ґенеральний Секретаріят, як на орґани влади на Україні, і вимагало від них негайного залагоження своїх численних болячок, Ґенеральний Секретаріят все сидів без жадних коштів. Асіґованих на потреби Секретаріату 300.000 карбованців (сума до смішного мала) Временне Правительство навмисне не висилало Секретаріятові, видаючи в той же час з коштів державної скарбниці міліони „союзові городів“ та иншим „слухняним є загальноросійським орґанізаціям на Україні. Місцеві орґани влади, обсажені все ще наказами з Петрограду, зовсім не хотіли йти на зустріч Секретаріятові в його орґанізаційній роботі, продовжуючи безпосередні зносини з Временним Правительством. Всіма забутий Сенат також рішив нагадати про себе тим, що одмовився надрукувати в „Собраній Узаконеній“ Інструкцію Генеральному Секретаріятові, як видану Временних Правительством „незаконно“. Отже умови для праці були надзвичайно Тяжкі. Угода і Інструкція виявились паперовими актами, яких Временне Правительство зовсім і не думало виконувати.

Одстаючи від революції в соціяльно-економичній частині свого програму і діяльности, Ґенеральний Секретаріят і Центральна Рада,