Сторінка:Замітки і матеріяли до історії української революції. 1917-1920 рр. Том II (1921).pdf/161

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка ще не вичитана


".. " З 172 обраних на той час депутатів (всіх мало бути 301) при- падало: на Селянську Спілку і українських соціялістів-революціонерів 115 депутатів, на большевиків — 34, на сіоністів — 9 і на ині партії та 'рупи від 5 до 1 депутата. Отже було чого хвилю- ватись і бити на валт ! Відкриття таких Зборів не віщувало нічого доб- рого буржуазії. *) Скидаючи Центральну Раду і соціялістичне пра- вительство, треба було заздалегідь виступити і проти Установчих Зборів, не допустити до скликання їх. Коли показувати свое дійсне лице, так показувати цілком, одверто, без прикрас. Так було більше шансів сподобатись бравому пруському юнкерові. Йдучи походом проти Центральної Ради і майбутніх установчих Зборів, українська дрібна буржуазія почала, слідом за велин жуазіею, навідуватись, через чорний хід, до своєї надії — німецького командування і прохати його ласкавого заступництва перед ненавис- них соціалістичним урядом. Так звані хлібороби власники, демократи і просто поміщички не давали спокою Німцям, добиваючись „справед- ливого суду“. Пруський юнкер тільки руками потирав з задоволення. Коли німецьке командування почало втручатись у внутрішні справи Республики, українська буржуазія, лицемірно протестуючи проти цього, одночасно запобігливо зазначала в своїх протестах, що те втручання являється фактично цілком обоснованим, що воно викликане бездіяль- ністю та нездатністю до праці соціялістичного правительства. М. Грушевський писав в той час з приводу цього зрадниць- кого супроти ідеї української державности поводження української буржуазії слідуюче (стаття „Стара історія“, вміщена в „Народній Волі" — N 59, 21, квітня 1918 р.): „Тазети принесли звістку про меморіях польських поміщиків, членів гос- подарських товариств з Старокостянтинова і Кремінця, і трупи поміщиків прос- курівського та ляхтичівського повітів, вистаний до команди другої австрійської армії, до галицького намісника, до польського міністра в австрійськім кабінеті і до президії польського кола у віденськім парламенті. Вони зактикають австро- угорське правительство, щоб воно перевело окупацію українського Поділля, роз - вязало селянські комітети, відновило велике землеволодіння і помогхо наладити господарство субсидіями та заведенням примусової праці для сетян. Так роблять Поляки. Але від них не відстають і суто українські поміщики. Самі щирі Українці, патріоти, самостійники і т. ін. Вони підлещуються до ні- мецьких військових, розаtітовують їх, оповідаючи, що українське правительство не здатне, бо соціялістичне ; Центральна Рада і Установчі збори так само, отже Німцям треба вмішатися, взяти в свої руки справу, тому що селяне не можуть сами засіяти земель, Україна зостанеться без хліба і таке инше. Розуміється, ми віримо в державний розум нім цького й австрійського правительства, що воно не піде за голосами цих облесників і тих звідомлень, котрі під їх впливом висилають до вищої команди місцеві німецькі й австрій- ські команди. Не допускаємо гадки, щоб котрому-небудь з цих правительств вдало на гадку вмішатися у наші внутрішні справи, нарушуючи суверенні права нашої держави. Але самі такі проби наших людей, громадян У. Н. Р., мусять бути нами відповідно оцінені. IIромовець ІІ нтральної Ради, обговорюючи один з їх виступів, назвав їх Юдами Іскаріотами, які за свої клясові інтереси продають державне право идіями та дновило велике окупацію

  • ) Соц.-фед. навіть постановили були на випадок відкриття Установчих

Зборів вийти з кабінету Міністрів.