Сторінка:Замітки і матеріяли до історії української революції. 1917-1920 рр. Том II (1921).pdf/162

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка ще не вичитана


- 162 — України. ІПродажа, очевидно, місця не буде мати. Берлін не схоче піти слідами Москви. Керманичі української політики також не підуть слідами тих геть- манів, котрих наш поет назвав варшавським сміттям і грязю Москви. Але ці українські патріоти чи громадян, які накликають не то що німецьке правитель- ство, але навіть і наше, тільки на цю путь, чи розуміють вони, що роблять ? Добившись проголошення і признання української державности, винесеної на плечах нашого сільського народу, того, що в свитках, і того, що був тоді в шинелях, вони накликають наш уряд обернутися спиною до них, а лицем до землевласників ! Перечеркнути земельну реформу і, опіраючися на німецькі баt- нети, відновляти поміщицьке земл володіння !. Та ж це було б буква в букву повторенням тої великої, незабутньої со- ромної історичної політики, яку Україна оплатила 250-ма літами неволі! Це було б новою провокацією наших народніх мас, як і колись, за великої руїни. в сліnім відруху против поміщицьких збаганок старшини раз уже розвалили українську державу, перейшовши на бік ворогів для того тільки, аби знищити ненависну старшину. Ні, на це не піде ніхто, кому справді дорога визволена Україна й її від- новлена державність і хто хоч трохи може тямити тверді лекції історії. Другий раз робити ту саму помилку не можна. За це нема виправдання. Схаменіться, люде !" Звичайно, ніхто не схаменувся. Та сама буржуазія, ідеольоти якої брехливо писали, що вони ідеї кляси, її добробуту ніколи не поставлять ви ще ідеї державности“, падаючи, спішила рятувати свої клясові інтереси, пристоеовуючи до них українську державність і зовсім не спиняючись перед можливим від цього розвалом тої дер- жавности. Поперед всього забезпечення своїх матеріальних клясових інтересів, свого панування, а потім вже держава, а коли ця держава стае на перешкоді поставленій грабіжницькій цілі — геть і державу. Буржуазію вже не вдовольняли ті уступки, які зробила Цен- тральна Рада, ввівши в сккад кабінета Голубовича кількох соціялістів- федералістів, а також спеціалістів“ з мало – виразною партійною фізіономією. *) Ій треба було вже не коаліції (вона була здійснена в кабінеті Голубовича, при чому в такий спосіб, що більшість в ньому належала поміркованим елементам), а всієї влади, для безконтрольного клясового хазяйнування в новоутвореній українській державі. Вона вже зовсім не хотіла ділити влади з соціялістами, хоч би й помірко- ваними, і вона хотіла краще поділитись нею з німецькою, московською, польською буржуазіею. Українські соціялісти-федералісти почували себе в кабінеті Го- хубовича весь час не в своїй тарілці, ведучи роботу одночасно на два фронти. Нарешті, коли справа підготовлення контрреволюційного

  • ) По поверненю до Київа кабінет Голубовича було переформовано в такий

спосіб: 1. Голова Ради Народніх Міністрів — Голубович (укр. соц.-рев.), 2. Міністр внутр. справ — М. Ткаченко (укр. соц.-дем.), 4. судових — с. Шелухин (укр. соц.-фед.), б. земельних — М. Ковалевськийї (укр. соц.-рев.), 6. харчових — Коліух (співчув. укр. соц.-дем.), 7) праці — Михайлів (укр. соц.- дем.), 8. Керуючий мін. закордонних справ — М. Любинський (укр. соц.-рев.), 9. шляхів. Є. Сокович (співчув. укр. соц.-рев.), 10. Керуючий мін. фінансів — Клімович (непарт.), 11. Почт і телеграфів — Г. Сидоренко (,,непартій- ний укр. соц.-дем. і самостійник“), 12. Просвіти — Прокопович (укр. соц.-фед.), 13. Торговлі і промислу — Фещенко - Чонівський (укр. соц.-фед.), 14. Державний контроль — О. Лотоцький (укр. соц.-фед.), 15. Дер- жавний Секретарь — II. Христюк (укр. соц.-рев.).