Сторінка:Замітки і матеріяли до історії української революції. 1917-1920 рр. Том II (1921).pdf/167

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка ще не вичитана

— 167 — веренности якої залишалось вже дуже мало. Наказої цих німецькі Генерали розвязували собі руки на випадок хожливих оружних повстань при переведению наміченого ними державного перевороту. Заведені ними полеві суди могли кожної хвилини без жаҳного суду розстріляти кого завгодно в УНР. 26. квітня вночі Ніці обеззброїли в Київі І українську „синю“ дивизію (збувших в Німеччині полонених Українців). Українська Центральна Рада, українська революційна демократія захвилювалась, запротестувала, та вже в останне. Два дні — 27.-28. квітня — відбувались в Раді палкі, бурхливі, гнівні дебати. Проховці " домагалися усунення реакційних генералів в України, погрожувати не- виконанням торговельних договорів, селянськими повстаннями, збройною боротьбою з реакційним німецьким військом ... Кінець і поклав німецький майор, що ввірвався з сотнею дзвірілих, озброених багнетами німецьких салдатів в помешкання українського парляхенту і, як бандит, скомандував всіх присутнім на засіданню Ради (по-хосковському) іменем німецького уряду — рукі вверх !“ По заздалегідь розробле- ному німецькими rенералами плянові, весь квартал, де містився будинок . Центральної Ради, був в цей час окружений броневиками, кулеметами, німецькими салдатами в боевій готовности. Вся німецька військова залога була також на поготові. Німецькі генерати не захотіли ані усунутись в Україні, ані змінити своєї політики. Вони рішили краще усунути тих, хто їм перешкоджав — Центральну Раду. ІПодаємо, за газетами витяг з справоздання про це останнє засідання Центральної Ради, що дає багацько матеріяху до правди- вого освітлення тодішніх подій. „Під кінець засідання (27. квітня), при вщерть набитій членами Ради, правительства і представниками ріжних орtанізацій залі, виступив голова Ради Народніх Міністрів В. Голубович з заявою з приводу виданого Головнокомандуючих німецьких військом на Україні, фельдмаршалом фон-Айхгорном, наказу — оповіщення про заведення на Україні німецьких військових судів. „Товариші, члени Малої Ради ! сказав Голубович: я вважаюсвоїм обо- вязком виступити в справі оповіщення того наказу rенерал-фельдмаршала Айхгорна, . який розвішено в Київі 25. квітня і датовано днем 25. квітня, і вважаю потріб- ним по змозі вияснити всі ті обставини, які привести до цього наказу, та зробити всі ті висновки, які можна на підставі цього наказу зробити. . У свій час, коли Україні була велика небезпека від большевицького на- ступу, коли все руйнувалося, коли руйнувалися, на наш погляд, не тільки наші націоңальні здобутки, а й соціяльні, ми були змушені через свою мирову деле- tацію звернутися 10 німецького народу з закликом нам допомогти. Німецьке правительство дало тоді відповідні розпорядки, щоб німецьке військо допохогло нам установити лад і порядок на Україні. І від того часу завше підкреслювалося, як з боку німецького правительства (що зафіксовано відповідними документами та заявами державного канцлера Гертіна), так і з боку відповідальних осіб і кон, що це військо прийшло, як дружне, союзне, допомогти нам установити лад і порядок. Разом з цим посвічувалося відповідними заявами, що ні німецьке правительство, ні німецьке військо, ні його команда не мають на думці втручатися у наші внутрішні справи, в наше внутрішнє життя, не мають на думці торкатися тих соціальних реформ і тих підвалин національно-державного характеру, на яких будується наша держава. Це, коротенько, ті тези, на підставі яких ми до цієї пори дружно і мирно працювати в справі увільнення української території від большевиків та в справі встановлення даху і на яких малося на увазі працювати й далі,