— 172 дові маси. Ми провадили державне будівництво і не моги підтримувата 50.1- шевиків у тих крайніх і неможливих реформах, які вони прого:Тошували. Через те мн й зважилися прНІН катин неоднородну з нами сину, яка б нам ІІОмогла В! - зволитися з-під большевицької навали ... IIідчас большевицького панування в Київі відкрито вияВ ВІ.1ася уся приховаіll до тої порн ворожнеча не української демократії до нас. Згадаймо тільки, 1, може мимоволі, централістична ін-українська демократія вітала большевиків, кости вони сюди прийшли ... (Голоси з боку , меньш (остей“: „ нічого подіб- ного !“ Серед публики оглески). Згадаймо, як серед неукраїнського громадянства зразу виросли централістичні ідеї, як большевики з ненавистк) ста. И нищити все, що тільки бачили національно-українського, ях: вони ногами тотали портрет Illевченка, виганяли зі шкіл Українок-вчительок. Все українське здавалось їх контрреволюційним, бо їхня давня імігеріялістична вдача не дозволяла їм ди- витися инакше. Ще й тепер там, на півночі, в Петроградці, сподіваються, що Україна знов приєднається до Московщини, ще й досі думають, як і торік, що „нiкакой України нет, всьо ето немецкая видумка“ ... (0) п.лески). Вони там не можуть уявити собі, що у нас може бути своя душа. Вони думають тільки про наш хліб, про наше вугілля, руду й инше добро і досі ще не можуть згодитися, що ми маємо право відібрати те, що царі у нас награбували. Грабіжницькі, імперіялістичні звички там і досі ще живі і дужі ... . " Так, товариші! Ми покликали Німців. І ви нам тепер кадете: „Бачити очі, що купували, їжте, хоч новилазьте !“ Ні, ми не хочемо цього їсти. І думаємо, що, коли станемо на правильну путь, нам не прийдеться їсти ... Я відкрито, не боячись нічого, спитаю вас усіх: через що Айхгорн 10- зволив собі тут такі вчинки? До цього повинні бути якісь підстави, що покликана дружня сила починає поводитися, як ворожа сила. Тут ми Іговинні згодитися з де-чим з того, що казали де-які попередні промовці. А саме з тим, що Німці не почувають тут якоїсь одної дужої відпорної сили. Очевидно, вони переконані в нашім безсиллю та в своїй всесильности і певні, що наш народ байдуже прийме все. Але це не так. Я думаю, що у нас тепер такі обставини, коли нам най- дужче треба подбати про зміцнення становища. . . . . . . . . . . . . . На кого я нам спертися ? Коли ми будуємо державу, треба спитати, що таке с наша нація ? Це — селянство і робітництво, бо буржуазія у нас пере- важно чужонаціональна : жидівська, польська, московська. Вся тутешня буря: у - азія має ворожі нашій державі імперіялістичні пляни, які я одної частини містяться в польській „від моря до моря“ державі, а для другої — в москов- ській державі. Через те, знаючи імперіялістичні змагання буржуазії до сусідніх держав, ми повинні в своїм державнім будівництві сширатися на трудові верстви лю- ности, хоч би ми мали загинути. Ми не повинні сертвувати нічим з здобутків революції. Наша держава повинна взяти на себе ведення народнього гос10) - дарства в головних його галузях. Це є так званийї державний капіталізм. І це зовсім не е утопією і кабінетним міркуванням, як здається де-кому, а цілком прак- тичним планом. Саме тепер, коли нашу промисловість зруйновано, в інтересах селянсько-робітничої верстви її треба державно відновлювати. Коли ми проведено це, а в згоді з цим і земельну реформу, здобудемо собі велику прихильність селянства і робітництва, на яке і зможемо спертися. Тепер національне невдо- волення навіть серед свідомих українських мас викликається не задовольняючою політикою, і тільки гармонізація соціальних інтересів з національними дасть ту непереможну силу, якої ніякі Німці не поборять. Ця гармонізація вже зарисо- вується, і тепер треба йти або вперед, або назад, бо коли й далі будемо стояти на однім місці, це загрожуватиме нашому державному істнуванню ... . Зі мною, певне, й Німці згодяться, що ті верстви нашого селянства гробіт- ництва, на котрі спірається наша держава, в істнуванню якої і сами Німці за- інтересовані, повинні бути забезпечені в своїх соціальних інтересах, бо инакше на нашій території візьмуть гору ті течії і ті кола, які ставляться прихильно до держав Антанти, а не до Німеччини. Вони повинні згодитися, що, коли віддадуть нас на поталу буржуазії, тим самим зруйнують нашу державу, а тоді вже не матимуть звідсні того хліба, який їм потрібний у боротьбі на заході. Наші геляне
