Сторінка:Замітки і матеріяли до історії української революції. 1917-1920 рр. Том II (1921).pdf/19

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка ще не вичитана


— 19 — таду ров, тим воно прися. укр. с. сепаратизерсти Укр Предсідатель Тен. Секретаріату Винниченко виголосив промову, в якій заявив себе прихильником суверенности України. Суверенність — це повне виявлення волі, але це не сепаратизм. Російське правительство багато обіцяе, та мало дае. Ми (укр. с.-д.) тепер не видвигаемо гасла самостійності. Але ми не можемо присягнути, що не змінимо своїх поглядів, відповідно до нових умов, тим більше, що Україна ніколи не давала обіцянки не виходити зі складу Російської держави. Порш (укр. с.-д.) заявив: може колись українські пролетарські маси видвигнуть на першийї плян обєднання, але тепер є инші завдання. III аповал (укр. с.-р.) сказав: ми не можемо допустити, щоб на Росій- ських установчих зборах нашу автономію обговорювали Буряти і Хунгузи .... Нам нема чого боятися горожанської війни. Наш найбільший ворог — росій- ський централізм. в боротьбі з них ми не спинимося ні перед якими засобами.“ Після довгих і палких дебатів, що ледве не довели до нового загострення відносин між українською і не-українською демократіями Мала Рада ухвалила слідуючу компромісову формулу перехоҳу в справі скликання Українських Установчих зборів, на яку погодились і представники національних меньше стей: „Вислухавши пояснення Генерального Секретаріату і наново пiдчеркуючи необхідність едности федеративної російської республики, Мала Рада, визнаючи, що воля народів на Україні до самоозначения може бути висловлена тільки через Установчі збори України і що таким чином висловлена воля народів України буде погоджена з волею всіх народів, які заселюють Росію, висловленою через загальноросій- ські Установчі збори, та висловлюючи певність, що права народів України будуть в повній мірі забезпечені на загальноросійських Уста- новчих зборах, Мала Рада переходить до чергових справ. “ суті тут і компроміс був невеликий, бо українській демократії знов-такIі ходило не стільки про фактичне відокремлення України від Росії, скільки про принціп, иро визнання за українським самого права на нічим необмежене суверевне само означення, права, яке так урочисто проголосила російська революція. ІІравда, суверен- ности Українських установчих зборів в прийнятій формулі переходу не було підкреслено, але необхідність скликання їх визнавалась вже і демократією національних меньшостей, що ставило справу на цілком реальний і практичний грунт. Мала Рада вже могла перевести ви- бори комісії для укладення проекту закону про Українські Уста- новчі збори. Одначе справа в Українськими Установчими зборами не вичер - палась внутрішньою боротьбою між українською і не-українською демо- кратіями. Сколихнулась вся російська демократія і буржуазія. Газети внову почали палко дебувати українську справу і міркува ги над по- ступованням Центральної Ради та I Генерального Секретаріяту. Щоб роз- віяти атмосферу неправдивих і провокаційних чуток, які почали шири- тись по всій Росії з приводу ухвали Ради про скликання Установчих Зборів, Голова Генерального Секретаріату В. Винниченко надрукував в азетах особливого днста, в якому виясняв позицію Центральної Ради . і доводив, що українська демократія не змагається до одірвання України від Росії; що ідеалом її е „федерація російської республики і участь в ній України, як рівного в иншими частинами Росії державного тіла;