Сторінка:Замітки і матеріяли до історії української революції. 1917-1920 рр. Том II (1921).pdf/23

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка ще не вичитана

— 23 -- відродженого українського народу перед інеєю всесвітнього братерства народів-працьовників *) В дальшім ході революції, українська демократія, вже йдучи до утворення самостійної української республики, не раз знов підіймала тасла федерації. 4. Переломовий момент революції (поглиблення соціально-еконо мичного та політичного змісту її після корніловщини). Революційним Вчителем українського робітництва та селянства були не стільки соція- лістичні українські (а так само й не-українські) політичні партії, скільки буржуазія. Вона своїми контрреволюційними заходами методично розвію- вала гарні романтичні мрії весни революції про гумание, мирне та без- кровне будування нових форм життя. „Не робити самочинних захватів землі, не руйнувати поміщицьких маєтків, не плюндрувати ліса, бо все це народне добро і треба, щоб воно в цілости і сохранности перейшло до народу“ — таке було загальне тасло на початку революції. Його мропагували українські соціялістичні партії, його ухвалювали селянські з'їзди. Говорили про державне забезпечення тих капіталістів-доміщиків. які потерплять від майбутнього „плянового“ переведення земельної реформи, і про инші гарні гуманні річи і, на вдивовижу самим поміпци - кам, не дуже-то брались виганяти їх з їхніх, тепер вже немов би „на- родніх “, маєтків. Про все говорили спочатку революції, тільки не про неминучість жорстокої боротьби за ту „народню“ землю. Якось не вірилось, що жменя капіталістів та поміщиків пасмілиться роспочати нерівну і, здавалось, безнадійну для неї боротьбу. Одначе, буржуазія, ця кляса реальної політики, що не кохається ні в якому романтизмі, здираючи шкуру зробітника і бідніщого селянина, швидко нагадала робітництву та селянству про „грішну “ землю, про необхідність тверезо дивитися на річи взагалі, а на такі важні, як переміщення суспільних багацтв і зміну істнуючих соціально-економичних відносин, зокрема. Поруч з балачками про Установчі збори, які, мовляв, все вирі- шать і все дадуть, йшло обмеження компетенції земельних комітетів, втручання військових властей у взаємовідносини між селянством і по- жіриками з явним наміром оборонити „покривджених“ поміщиків і йшла загальна нагівка на ради робітничих, військових і селянських депута- тів: нічого не робилось для поліпшення соціально-економічного стану робітництва, тяглась далі війна без жаҳної надії на швидке її за- кінчення; економична руїна набірала все більш страшних форм. Все це не могло не вплинути протверезююче на революційні маси. Робіт- ництво і селянство відчувало, що є сила, яка гальмує справу перебу- дови старого зруйнованого життя на нових справедливих основах, що та сила мріє про повернення старих, тяжких порядків. А в міру цього відчування змінявся і весь революційний світогляд революційних мас:

  • ) На 3'їзді дуже кидалось в очі велике довірря всіх поневолених народів

Росії до української демократії. Не кажучи вже про Білорусів та Грузинів, і инші, більш віддалені народи, одверто заявлялись за як найтісніце співжит" 1 з Україною. Мимоволі напрошується порівнання цього відношення зі зҳержливим відношенням цих же народів до Московщиви.