Сторінка:Замітки і матеріяли до історії української революції. 1917-1920 рр. Том II (1921).pdf/34

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка ще не вичитана


34 ві, ошенням до нього временного правительства. Цозбавленийї мо::- ПІВості щось зробити, пародні маси рішуче 3:31 ВЯЛІ: берігі, ту В.Ліцу від нае! не звука інте Вже тај дуке на те време не правІІ- тельство! Правительство не зовсім не ту, и, ку слі. Правиге,- ство бере сторону панів! Нам з тим не 110 орозі! В ціії від- 110віці. Хоч гооінній "Т: rap Bни і перекладався на Времеппе Прави- тельство, проте чу вся! В:te 32 ги, і центральній Раді. Сө.1ЯНТво і робі гI | Fво 110HII:17) розуміти, що безлі:1.Ыність а в сфері соцi:10()- KOH) Мичній Иояснялась не тільки тім, що 1(ентральній :a M:1.12 перед собою таку колоху. Як ременіне ПравІІ- тельство, і озбів. Існа була останнім МОЖЛІВости пово Итин роботу так. 31к того хотіла. Ставало вже поміти, що в самій Раді не все стоїть Таразі, що саме в IT WIях соціяльло-економічних, а не Іших, вона ВИНЯВЛ:10 найменьні у акцію. З одного боку наче-б-то не було ніякого суміву, що Центральна Рада е „своею справжньою чисто-народньою і революційною В.Ладою (а;;ce:к в склад її входилІІ Всеукраїнські Раҳи Селянських, Робітничих і військових Депутатів), а з другого боку КII- далась в очі де-яка немов би спорідненість Генерального Секретаріату з коаліційним ВремејІ Нм 11 равительством, його дуже вже вестика по- мірксваність, боязкість саме в тих справах, які найбільш обхо:IIIі ро- бітничі та селянські масІІ. Чому в справах національно-політичних ][енттральна Рада і Генеральний Секретаріат, коли находили те по- трібним, не боялись переступити меж: Інструкції і йшли 0,дверто на боро Fьбу з Времени им IIp:1 Ви Рельством і в той же час зовсім не вп- являли такої революційності і рішучости в справі земельпіїй, харчовій, пародньо-господарчій, фінансової, робітничій ? Чому, нарешті, Цент- тральна Рада не вимагала миру, не боролись за мир хоч би в тим самим Временним Правительством ? Такі питання вже виникали в ря- дах української революційної демократії, і вже складалась на них відповідь. А яка то могла бути відповідь, видно почасти з тих дебатів, які відбулися на IV ж З'їзді Укр. Соц.-Дем. Робітничої Партії. На З'їзді чулінсь вже виразні нарікання на „дрібно-буржуазність“ Центральної Раҳ. па її тенденцію підмінити момент соціально-економичної кля- сової боротьби моментом національним. Обвинувачувалась і сама фрак- ція УСДРII в 1Ңентральній Раді в невитриманости клясової позиції. Це кригичне відношення до Центральної Ради і невдоволення з її соціально-економичної політики знайшло свій відгук і в постановах в'їзду. В резолюції про відношення УСДРП до Центральної Ради чII- тасмо, між инщим, і такий усту, в якому говориться, що „більшість Української Центральної Ради, складаючись з прех- ставників дрібної буржуазії, не здатна, через своє клясове становище, додержуватися послідовної і рішучої революційно-демократичної так- тики, ухіляючись раз-у-раз в бік. дрібнобуржуазното націоналізму“. Справа була, звичайно, не в дрібнобуржуазному складі Пен- тральної Ради. Коли остання і не являлась в той час цілком .ІЯ- совям — робітниче- селянсько-салдатським органом, то все це в нії Сеновне ядро, більшість і то Велика бі.Іьшість, була щиро нароҳНЯ,