— 37 — На Демократичній Наразі ці помірковані елехентії, ці страхо- полоxи революції, здобу.І собі в'Якими правам II і неправдахи біль- шість. Мізерну, жа.Тюгідну, сіреньку більшість. а все-таки більшість. яка й дала свое благословення на продовження тої злочинної комедії і глузу вііння з революції, яке ніх фірмою Керенського тяглось вже кілька місяців (7). Було утворено Нарадою пере;ҳшар.Ямент (Державну Рату), мертворожену, безправпу організацію, що мала бути завісою ДЛЯ „відповідального перед власною совістю і великою Росією“ Вре- менного, тепер вже майже цілком буржуазного. Правительства. Кажемо — майже цілком, бо реорганізоване інісія Нарада Временне Правитель- ство мало в собі вже велику несоціялістичну і нејемократичну, чисто буржуазну більшість, хоч і виступало під старою фірмою Керенського (8). Впертість, з якою представники буржуазії одстоювали (при нере- говорах своїх з Церетелі з привоҳу ВХО_{:ження в коаліці і ние Правитель- ство) принціп незалежности і невідповідальности нового уряду від „політичших партії, раҳ робітничих і саҳатських депутатів" і в тому числі і від „Ради Республики“, що мала тоді це тільки бути утворена Нарадою, являлась надзвичайно характерною і навіть стійному оҳкри - вала очі на те, що ніяка дійсна коаліція між буржуазією і демократією по можлива, що можлива (нехай хоч би її часова) тільки перевага тој або другої сторони. Буржуазія так і ставіла справу, домагаючись для себе більшости місць в правительстві і певідповідальности навіть перед Тим далеко не рево.Іюції HIIM (рѓаном, в якому її одвоҳІІ.10сь майже третину місць. Вона йиіза в 3 рази, до своєї диктатури, вона хотіла мати цілком розвязані руки. Ні шви кого мира, ні хліба, ні землі, ні, навіть, політично-громадян- ських свобіт не бу.10 чого сподіватись від нового временного Прави- тельства, від нового, а по суті старого, санкціонованого Нарадою курсу його політики, від мертвороженої Ради РеспубIIIFII. Все мало йти і дійсно пішло по старому, по схилій .ІОІҢпні реакції. Ні одної з проблем, поставлених перед революціею, не було розвязано і ile тавП.ІОсь на розвязання. Ні одної з тих бочих соціально-економічних ран, ЩО ВІIK.Iікати революцію, не бр.10 загоено і не прямуватось до того. Селянству і робітництву обіця.Тось тільки одне — ск.хикання Установчих зборів. Та хіба ж це могло задово.Іь- нити революційні маси, що голодувати в тилу та гинули на фронті, чуючи вже сім місяців ту обіцянку про установчі збори ? Та їй що могли дати ті Установчі збори, коли буржуазія так очевадно і не раз вже за час революції вияв.Iяла, що вона абсолютно не думає посту- патись хоч чим-будь в своїх клясовах соціально-економічних інтересах. Хіба тоді обійшлось би без боротьби ? І знов же, поки те сонце — Установчі збори — зійде, роса може очі виїсти. Це було ясно, коли не вченим прові,(никам російської соціяль-демократії та російського ес-ерівства, то народній масам, тим самим, що на собі, на власній спині і курі переносили досі терпеливо всі наслідки коаліційного ., рятування революції і коаліційної опіки над собою. Не треба було бути комуністом і ставити завданням російської революції соціялістичну перебудову суспільно-економичних відносин;
. . . . . .
