Сторінка:Замітки і матеріяли до історії української революції. 1917-1920 рр. Том II (1921).pdf/57

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка ще не вичитана


— 57 — веденню контролю над продукцією і росподілом могла, врешті, пере- йти в форм у націоналізації промисловости і організацію продукції на громадських колективних основах; притягнення до співробітництва з демократичними самоврядуваннями раҳ робітничих, селянських та салҳатських депутатів могло легко повести до переміни ролі ІұИХ Двох сторін: ради селянських та робітничих депутатів могли з під- собляючих органів перетворитись в головні — в органів влади на місцях, а самоврядування перей ги, як орг'али технично-господарчі, під їх контроль. Нарешті, майбутні установчі збори могли також не по- тягти за собою ліквідації центральних ЕЛясових революційних орг'анів української демократії — рад робітничих, салдатських та селянських депутатів — і витворити якусь форму співробітництва. IIро всі ці можливости ми говоримо через те, що вони не одки- дались і більшістю самої Української Центральної Ради і, як такі, являються цінними для характеристики виявленого Радою розуміння завдань революції. Що правда, Центральна Рада не стала виразні на позицію не- обхідности жорстокої клясової боротьби, не проголосила своею ближ- чою метою цілковиту руїну буржуазно-капіталістичного суспільства і творення нового соціалістичного суспільства і, в звязку з цим, не проголосила гасла ор'анізації державної влади в центрі і на місцях на клясовому, радянському принціші. Але після цього було б цілком помилковим робити висновок, що Центральна Рада ставила собі ідеалом творення буржуазної чи дрібно-буржуазної державности. Слово „на- родия“ республика було вжито в Універсалі Центральної Ради зовсім не для прикраси і не для того, щоб його, в пристосуванню до віднов- леної української державности, спіткала така ж само сумна доля, як і чужоземно слово демократична“ в старій европейській практиці. Центральна Рада свідомо ставила собі ціллю збудування дійсної народньої державности, в якій політична влада спочивала б в руках народу і соціально-економичні відносини були б побудовані так, щоб були забезпечені, як духовні, так і матеріальні інтереси працюючих мас. В досягненню цієї цілі Центральна Рада (маемо на увазі її ро- бітниче-салдатсько-селянську більшість на чолі з українськими соціал- лістичними партіями — с.-р. та лівими с.-х.) зовсім не думало насліду- вати зразків західноевропейських республик, хоч би й найбільш „Демо- кратичних“, і через це не вязала себе в той час старими встановло- ними на заході політично-державними формами „чистого" парля- ментаризму. Основною помилкою Центральної Ради в той час була її позиція „соціального, міжкіясового миру", її віра в те, що намічені цілі вҳасті,- ся перевести без жорстокої боротьби з буржуазіею. Ця позиція і ця віра вели до того, що Центральна Рада, з одного боку, не спішилась з переведенням в життя оголонених реформ, а з другого — переоці- нювала вагу обраних на основі пятичлепної формули органів само - врядування і майбутніх установчих зборів і недооцінювала в той же сахий час ваги і вичіння в революції клясових органів працюючих тас — рад робітничих, салдатських та селянських депутатів, хоч і яв-