Сторінка:Замітки і матеріяли до історії української революції. 1917-1920 рр. Том II (1921).pdf/83

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка ще не вичитана

— 83 — "Народов. комісари виррозігнати. Не зборів вино % оральний секретариозно . Всеросійські Установчі збори обовязково повинні відбутися. Але в Петро- граді та Москві Народні Комісари витворили умови, які роблять працю Уста- вовчих зборів неможливою. Їх можуть розігнати. Криленко*) вже розсилав про це төлеграми до армії.. Краще було б для Установчих зборів вибрати инше місце. Одначе ве на Вкраїні. Але коли б Центральна Рада одобрила провкт пере- несення Установчих зборів на Україну, Генеральний Секретаріат обставив би роботу їх, як тільки був би в силах. Цією справою треба серйозно зайнятися. Ariтацiя большевиків схиляється до того, щоб признавалося тільки те, що скажуть вони, Москалі, а ми їх відповімо : Ні! На Україні має силу тільки українське слово ! (Шумні довгі оплески). Ми не позволимо реакції й анархії дістатися в наш край. Ми ведемо свою лінію і доведемо її до кінця (шумні оплески). Большевики своїм чоботом пробують затовтати український рух і затягнути нас в свое гниле петроградське болото. Хай вони, большевики, знають, що вони руйнують не тільки Росію, але й себе. Ми більше думаемо про інтереси всієї Росії, ніж большевики. Із-за своїх утопічних мрій вони руйнують Росію на всіх полях — економич- нім, фінансовім. І це стало вже показуватися, стало ясним, що чисто ідейний Трунт усовується з-під большевиків. Вони грузнуть в гнилім болоті і, пото- паючи, хапаються за ріжні тверді предмети, в том числі і поперед всього за армію. Вони пробували дати армії все, чого вона хоче. Але й тут вони не порахувалися з своїми силами та спіткнулися, коли справа миру зіткнулася з дійсністю. І симпатії армії до большевиків незабаром пропадуть. Рятуючи себе, большевики розпалюють пристрасти мас.“ Торкнувшись справи миру, Винниченко сказав: „ми послали до Берестя своїх денеtатів контролювати та провірювати вчинки большевиків. Коли зайде Нотребя, ми протестуватимемо проти соромних і недопустимих для Росії вчинків.“ . Річ ясна, що такі заплутані і невиразні відносини між Укра- інською Народньою Республикою і Coвітською Росією не могли тягтися довго і мусіли дійти до того чи иншого кінця. Обставини складались чим далі то все гірше. **) Надії на порозуміння не було. Кінчилась

  • ) Призначений большевиками на Верховного Головнокомандуючого.
    • ) Наростання конфлікту між Центральною Радою і Радою Народніх Ко-

місарів яв 1яеться дуже складним процесом, який зовсім не вичерпується справою з „дончаками та буржуазністю“ Центральної Ради. Затушкуванню дійсної сути цього конфлікту не мало прислужилось декляративне визнання російськими боль- шевиками за всіма народами Росії так званого права на самовизначення. Рада Народніх Комісарів проголосила це право гучно, заявивши, що в національній політиці вона буде керуватись такими засадами: 1. Воля і незалежність всіх на- родів Росії; 2. Право самоозначення всіх народів Росії ак до їх відокремлення і перетворення в самостійні держави. Одначе це було цілком умовне визнання : права на самоозначення, до того ж не в однаковій мірі для всіх поневолених народів Росії. І[o-за оголошеними засадами національної політики Рада Народ- - ніх Комісарів керувалась в дійсности одною основною засадок : своєю орtанич- ною, ворожістю до будь-якого разчлененія“ Росії та утворення на її кошт малих держав. Була рація стрем іти до одірвання від старої буржуазної Росії; тепер ке, коли Росія стала совітською, тільки буржуазія поневолених народів може до- магатись самостійности; буржуазію аж треба не наділяти всякими правами, абити, . . — так думав коясний російський большевик і в сути річи допускав для всіх по- неволених народів Росії тільки одне , самоопредiлення“ - приєднання до Мос- ковщини на вічні времена. Це загальне неtативне відношення до національцо- визвольних рухів і творення окремих національних держав набірало особливо гострих форм у відношенню до де-яких окремих народів був шої Росії і в перші у чергу у відношенню до українського народу. Це коли московський большевик ніг примиритись з самовизначенням (отже і відокремленням від Росії) Польщі, Фін- ляндії, Грузії, то вже ніяк не міг вмістити в своїй голові самовизначення України, хоч би того самовизначення з очевидністю домагалась не буржуазія, а україн-