— 84 — справа тим, що Рада Народніх Комісарів поставила центральній Раді ультиматум, в якому між иншим, писала: З огляду на інтереси едности та братерства всіх знесилених робітничих мас, що страждають в боротьбі з імперіялізмом ; з огляду на признання — чис- ленними резолюціями орtанів революційної демократії, радами, а насамперед першим всеросійським з'їздом рад — національних засад, соціялістичне правительство Росії - Рада Народніх Комісарів — підтверджує всім гнобленим царизмом і буржуазією Великоросії народам право на вільний розвиток, включно до їх права відділитися від Росії. Тому Рада Народніх Комісарів признає Україську Народню Республику та її право на повне відокремлення від Росії, як також на те, щоб вона ввійшла в переговори з Російською Республикою нро перевести вреранський фронтальна Рада зов ські працюючі маси. Причини такої особливої уваги“ до України загально-ві- Домі: по-перше, Україна відогравала в економичнім життю Московщини настільки важну і велику ролю, що раптове її відокремлення (політичне й економичне) ставило Московщину, перед великими економичними труднощами, а по-друге, вікова боротьба царизму з ідеєю української державности, з українською куль- турою і навіть з самим фактом iствування української національности, ведена через школу, пресу, науку, досягла того, що московське суспільство в цілому просто не визнавало українського народу за окрему національність. Російські большевики ніколи серйозно не брали українського визвольного руху; ніколи не допускали, що Україна може відокремитись від Росії, навіть тоді, коли при князю Львові і Керенському пiддержували“ уѓраїнські домагання і під нітовхували“ Українців відокремлюватись. Ставши у влади, вони, не зва- жаючи на факт оголошення Центральною Радою Української Народньої Респуб- зики, вели у відношенню до України недвозначну політику повної ітнорації і Цен- тральної Ради і Української Республики, сподіваючись, що Центральна Рада добровільно визнає над собою зверхність Народніх Комісарів і цілком підпоряд- ку еться їй в своїй роботі, обмежившись компетенцією краєвої ку:Iьтурно-просвітної національно-областної організації. В цій своїй „добріїt“ надії Рада Народніх Комісарів спочатку новела була у відношенню до України цілісом , приятельську “ політику, а саме - погодилась повернути з московсь;}х музеїв на Україну українські реліквії, забрані з України за царського режиму, і, навіть більше, задумувала перевести українські військові частини, роскидані по всіх фронтах, на „полудцево-західний“ український фронт, як того давно домагались українські вояки. Одначе, як тільки виявилось, IIIЦентральна Рада зовсім і не помиля: про підданство“ Раді Народніх комісарів, що вона противиться автоматичному поширенню радянської влади з Московщини на Україну, що вона серйозно на- міряється здійснити право українського народу на сам оозуначення і не більше не менше, як аж до самого відокрем.1ення України від Росії, що на цій підставі вона веде свою внутрішню і зовнішню політику, оголошує „нейтралітет“, замісць того, щоб просто виконувати накази Ради Народніх Комісарів, - зараз же цісля цього відношення перемінилось: реліквії було заховано назад в московські музеї, українських вояків почали не пускати додому, про українізацію армії не хотіли й слухати, а натомісць було поведено політику на знищення буржуазної І[eil- тральної Ради. Відсутність у Центральної Ради мілітарної сили, що могла б стати супроти війська Совітської Росії, піддавала Раді Народніх Комісарів сміливости і рішучости в її поході проти самоопредiлення України. І[оруч з 10лоснын і наскрізі, брехливими заявами про визнання за українським народом права на самовизначення інш.10 підготування 10 , великого акту „возсос:дiненія України з Московщиною. На такому фоні большевицько-московських настроїв і відбувалась сутеречка між ІДентральною Радою і Радою Народніх комісарів з-за Донських козаків. Зо,дного боку, голосні заяви про , самовизначення аяс до відокремления“, а з другого - палке, неперемоясне, можна сказати, стихійне бажання увоз- соединить“ „братський трудовий нарід“ в Московщиною. При такій ситуації „дон - чаків“ просто „бог послав“: вони могли „виручитi.“, дати зачінку. 1цію заміні- кою Рада Народніх Кохісарів і скористувалась.
