Сторінка:Замітки і матеріяли до історії української революції. 1917-1920 рр. Том II (1921).pdf/85

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка ще не вичитана


— 85 — взаємні федеративні, а також инші відносини. Кадання України щодо її прав і незалежности українського народу Рада Народніх Комісарів признае без обме- жень і безумовно.“ Та, почавши „за здравів“, Рада Народніх Комісарів постепенно звела далі на „ва упокой“. А саме, свиняючись на політиці ІЦентральної Ради, поставила їй такі обвинувачення: 1. Українська Центральна Рада робила дезорtанізацію на фронті, одкль- кақ, чи свої війська; 2. Українська Рада позволила собі роззброїти , совітське“ військо, що стояло в Київі; 3. Рёда підпирала змову проти влади , совітів“, покликуючись на вигадані права на незалежність Донської та Кубанської областей і тим способом покри- ваючи контрреволюційне повстання Калєдіна. Ставлячи опір інтересам і жаданнях переважної більшости козаків, Рада замикає дорогу військові, яке вислано проти Кадедіна. Стаючи на бік ганебної зради революції і бажаючи допомогати найне- безпечніцим ворогам, як незалежности народів Росії, так і Правительства Сові- тів, ворогам робітничих і визискуваних мас — кадетами і прихильникам Кадедіна, — Центральна Рада примушує нас інодати їй до відома, що ми негайно виповімо їй війну, навіть тоді, коли б Українську незалежп у Республику визнало представництво найвищої російської державної влади.“ Перечисливши всі гріхи“ Центральної Ради, Рада Народніх Комісарів писала на закінчення: „Тепер Рада Уповноважених народу, з огляду на всі вище наведені об- ставини, ставить народам Української Республики такі питання : 1. Чи Рада зобовяжеться залишити всякі спроби дезорганізації на фронті? 2. Чи Рада забовяжеться без згоди шефа Найвищої команди не перепускати ніякого війська, що йде у бік Дону й Уралу ? 3. Чи Рада зобовяжеться залишити всякі спроби роззброювати війська „советів" і червоної гвардії на Україні та чи віддасть негайно відібрану утого війська зброю. В разі, коли протягом 48 годин не буде дано задовольняючої відповіді, Рада Уповноважених Народу вважатиме, що Українська Центральна Рада е в стані отвертої війни з владою „Совіті в“ в Росії і на Вкраїні. Рада Народніх Уповноважених“ в світлі поставлених в кінці ультиматума запитань ясно, що визнання Радою Народніх Комісарів Української Народньої Республики, зазначене на початку ультиматума, являється більш дипльоматичним маневром, аніж справжнім визнанням. Справді. Перше запитання (чи власне виконання вимоги, поставленої в ньому) позбавляло Центральну. Раду права і змоги довести до кінця українізацію війська, инакше кажучи — організувати й мати свою армію. Друге примушувало Раду виповісти війну козачим областям, без огляду на те, чи вважала це необхідним центральна Рада, чи ні. Трете запитання обовявувало Центральну Раду не тільки не перешкоджати вільному перебуванню на Україні московських військових частин (залог), а ще й не проти- витись. Коли б те військо захотіло (як воно в дійсности й було) розігнати Українську Центральну Раду і Генеральний Секретаріят. Де ж тут визнання Української Народньої Республики й її права на повне відокремлення від Росії? Та, крім цього, знаходимо в ультиматумі і пряме потвердження того, що Рада Народніх Комісарів не мала на думці визнання Україн-