Сторінка:Замітки і матеріяли до історії української революції. 1917-1920 рр. Том II (1921).pdf/89

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка ще не вичитана


втручання в її впутрішні справи сусідів, в даній випадкові червоної Московщини, військо якої, будучи формально направление на боротьбу в Калехіпни, виявляло недвозначне бажання розправитись по дорозі Із „хохлами“, з контрреволюційною буржуазною Радою“, без довгих балачок про визнання якоїсь там Української Народньої Республики і оповіщення їй формальної війни. Коли Дон і був в чім-небудь ближчих до Центральної Ради, так це тільки і саме в тім, в чім були так далекі в той час москов- ські большевики від неї. А саме: на Дону серед козацтва (власне серед його демократичної частини) істнувала досить сильна федера- лістична течія, яка цілком щиро обстоювала гасло федералістичної перебудови Росії. Наскільки ця течія була в той час помітною, видно з того, що навіть реакційні козачi tенеральскi единонеділим- чеські верхи примушені були вдавати в себе федералістів. То того ж І обективні умови, а саме — ворогування з Радою Народніх комісарів, примушували козачу старшину не сваритись в иншими сусідами і шану- вати“ їхне право на автономний устрій. Все це вело до того, що Дон визнавав в той час за Центральною Радою право заступати вер- ховний уряд Української Народньої Республики, визнавав Українську Республику і був готовий не втручатися в її внутрішні справи. Правда, все це визнавалось офіційним Доном цілком умовно і тимчасово. Пізніца боротьба так званої „доброволії“ (що поповнювала свої ряди саме в донських козачих кругів) проти української державности яскраво і певно виявила це. Але в той час Донщина і взагалі козацтво, власне демократично-революційна частина його, виступала в рядах борців за перебудову Росії на республикансько-федералістичних основах, визна- вала фактично Українську Народию Республику і не втручалось в її внутрішні справи. Цього було досить, щоб Центральна Рада, маючи перед собою велетенське завдання будови Української Республики, не йпіла злегкою душею на конфлікт з козацтвом і стала на позицію так званого нейтралітету. Пізніше, скріпившись внутрі, організувавши певну військову силу, можна було при потребі і порушити цю позицію в той чи инший бік. А що ця позиція була б порушена, при добро- Зичливому відношенню до державного відродження України з боку Московщини і дальшім розвитку революції на Україні, саме в бік зближення з Совітською Росією і розриву нейтральних відносин з Дон- щиною, коли б там цереважив контрреволюційний курс (як воно і сталось пізніще) — не могло бути ніяких сумнівів. Та московські большевики чи дійсно не розуміли цієї позиції Цен- тральної Ради чи просто не хотіли її зрозуміти, в своїй відповіді на ноту Генерального Секретаріату Рада Народніх Комісарів знов, об- межившись загальною заявою про визнання нею „права свободного розвитку народів“ і здійснення цього принцiny“, всю увагу зосередила на „підпіранню Радою контрреволюції, буржуазії -- кадетів і Каледiна“ „Відповідаючи на зроблене вами з уповноваження правительства Україн - ської Центральної Ради предложення приятельського полагодження конфлікту між Українською Центральною Радою і Радою Народніх Комісарів, писала Рада Народ- " ніх Комісарів в своїй ноті від 21. грудня (н. ст.), Рада Народніх Комісарів заявляе,