Сторінка:Замітки і матеріяли до історії української революції. 1917-1920 рр. Том II (1921).pdf/91

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка ще не вичитана

Так роспочалась війна між Совітською Московщиною і Україн- ською Народньою Республикою (18), війна, що цілком з технично- мілітарних причин не могла віщувати нічого щоброго тільки що від- роджөній, неорганізованій, не зміцненій, бев армії й фінансів, бев сталих і досвідних апаратів державного управління, бідвій інтелігент- ськими національно-свідомими силами Україні. Не віщувала вона нічого доброго й палаючій в огні клясової боротьби червоній Московщині, бо надії устанньої гбройною силою , пріобщить“ Україну до соціялістичної московської революції і тим забезпечити для московського працюючого люду необхідну йому допомогу українським хлібом, цукром, вугіллям Т% иншими продуктами, були дуже і дуже проблематичними. Не віщувала вона загалом нічого доброго і справі російської та української револю- ції, втягаючи народні маси, демократію (а не буржуазію) Московщини й України в криваву межи усобну національну (а не соціяльну) війну, затемнюючи тим клясову свідомість українських трудящих мас, штов- хаючи українську соціалістичну інтеліrенцію до співробітництва з дріб- ною українською буржуазіею, порушуючи нормальний розвиток револю- ційної клясової боротьби на Україні. Хто завинив в цій війні більше — Центральна Рада в Генеральним Секретаріятом чи Рада Народніх Комісарів — скаже суд майбутніх поколінь. 9. Початок мирових переговорів з Німеччиною та її союзниками. Після повалення правительства Керенського ніщо, здавалось, не стояло Центральній Раді на дорозі до заключення миру. Робітниче-селянські маси домагались миру, хоч би й сепаратного, вже давно і в ріжних формах. Було ясно для всіх, що мир необхідно було заключити не- гайно, хоч би й дорогою ціною, бо однаково воювати далі не було ніякої змоги. Постачання армії вже не можна було налагодити; під- няти дісцініліну у війську також. Та й по суті, особливо Українській Народній Республиці, не було чого тягти ту війну далі. Правительство Совітської Росії все це добре розуміло і через те зараз же сміливо пішло шляхом припинення війни в Центральними Державами. Розуміла становище й Центральна Рада, але їй бракувало тої сміливости та рішучости, яку мала Рада Народніх Комісарів. Під BIIливом демократії меньшостей та українських дрібнобуржуазних верств (в першу чергу соц.-фед.) вона довго боялась одверто стати на шлях заключення сепаратного миру і, тим самим, розриву з союзниками“ — Автантою, яка, помічаючи нерішучість Центральної Ради в справі миру та росходження її в російськими Народніми Комісарами, почала на- Вявувати через своїх представників в Київі напів-офіційні звязки з новок українською державою.*) Briшені цією увагою до себе в боку „великих

  • ) Антантські представники звернули свою увагу на український визво-

ний рух ще з літа 1917 року, але довший час ставились до нього дуже непри- хильно, шукаючи в ньому німецької інтриѓи“. Відгуком цього погляду антант- ських керуючих код на українську національну революцію являеться відоме „інтервю“ В. Винниченка, що ледве не потягло за собою серйозної нарінки“ на Центральну Раду з боку Временного Російського Правительства. Історія цього інтервю така. Їliдчас свого перебування в 11етрограді (в" складі другої делвіації Центральної Ради до Временного Правительства в серпні ст. ст. 1917 р.) В. Винни- чваво дав інтервю про український рух кореспондентові великої бульварної