Сторінка:Замітки і матеріяли до історії української революції. 1917-1920 рр. Том II (1921).pdf/92

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка ще не вичитана


- 92 — держав“ керуючі есефо-ecдeківські політики з ІГенерального Секрета- ріяту навіть почали були задумуватись над пропозиціями антантських розбишак переформувати, за їх допомогою, українське військо і дійсно держати далі, аж до заключення загального миру“, *) український фронт. в додаток до цього, не сприяла активній мировій політиці Цен- тральної Ради також і її позиція в справі утворення центрального федерального уряду Російської Федеративної Республики. Не визнаючи французької газети „L'intransigeant“. Що говорив В. Винниченко корреспонден- тові — невідомо, але в газеті з'явився допис, в якому зазначалось (на підставі заяви В. Винниченка), що центральна Рада в своїй більности являється термано- фільською і веде tерманофільську політику. Очевидно, що такої заяви В. Винни- ченко зробити не міг (про що він і заявив пізніще) і це була простісінька про- вокація, але „союзники“ (Французи, головним чином) насіли на Временне Пра- вительство, щоб воно зробило нагiнку на „tерманофільську“ Центральну Раду. Временне Правительство, хоч і знало добре справжню ціну інтервк“, одначе підняло біля цієї справи великий галас, який невідомо чим би кінчився, коли б не одібрали уваги Временного Правительства иші, більш важні справи, і в перші у чергу корніловщина. Та німецькі марки й інтриси“ — одне, а велика національно-визвольна боротьба українського народу — друге. Це добре розуміли й антантські політики, через це вони з одного боку шукалин , марок“ і намовляти Временне ІІравитель- ство проти Центральної Ради, а з другого — заздалегідь принюхувались до українського руху і виміряли, чи не може він при певних обставинах стати їм у пригоді. Така „розвідка“ велась особливо діально з боку французів, між иншим через II. Пелісье, посланця французького посла в IIетрограді п. Нулянса. IIелісье: приїхав на Україну вперше ще з літа і навязав тісні звязки з Генеральним Секретарем закордонних справ (). IIульғиним (соц.-фед.). Також влітку приїздив до Київа (від антлійського посольства в Петрограді) й Англієць проф. Ilip e. Цей останій одразу ,брав бика за роги", допитуючись представників Тенерального Секретаріату, що має робити Центральна Рада, коли добється автономії і україні- зації армії. Анәлійцям ходимо про те, щоб центральна Рада поставила своїм завданням підтримку фронта до побіцного кінця ; в цій Ілощині вони й розгля- дали всю українську справу. Пізніше й Французи почали дивитись на справу більше з боку воєнних інтересів, ніж з боку німецьких марок“. Коли уряд Керенського впав, антантські представники в Київі таки добре взялися до Українців ; мія: иншим, щоб прихилити на свій бік Українців, вони пустили ,, в ход“ між певними українськими колами навіть франки“. Помітніпці ,антанто- філи“ одержали в той час не малі суми. Частина цих сум (10.000) карб.) при- значалась – якимсь чином через м. ІПора (укр. соц.-дем.) — навіть „Робітничій Газеті" (орган Центрального комітета УСДРІ), частина застряла, кажуть, вке- шиені „Отамана Вільного козацтва“ Генерала Скоропадського, великого „антанто- філа“, й инших нанів. Певно антантські гроші дали стимул і до організації в той час в Київі масонської антантофільської льожі св. Андрія — нід назвою „Молода Україна“ - в склад якої ввійшли, в числі инших, брати II умиццькі й Моркотун; в заява Моркотуна, що до льоні належав також і С. 11 етлюра. Були якісь (грошевого характеру) звязки антантських аtентів із деякими членами залізно- дорожних українських орtанізації. Одначе, якою б ця робота не була, вона не відограла помітної ролі в українській визвольній боротьбі, так само як пе впли- вала на масовий український рух і робота“ Німців (переважно за кордоном — через своїх агентів з де-яких українців емірантів.

  • ) Пляни — пропозиції представників Антанти зводились до того, щоб

утворити з Українців-вояків кілька кори усів, які разом з чехо-словацькими інол- ками, зформованими з австрійських полонених і мобілізованих Чехів-кольоністів з України, а також Поляками, зайняли б найважиіщі в стратетичнім відношенню пункти на румунському і нівденно-західньому (українських) фронтах і таким способом притягували б на цих фронтах певну кількість війська Центральних Держав.