Сторінка:Записки Наукового товариства імени Шевченка. Том 122. 1915.djvu/32

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


такі вірні козаки могли віддати неоцїнені прислуги. Польний гетьман Микола й Потоцький, що вів королївське війско в Надднїпрянщину попав їх розпитувати, де мешкають проводирі бунтів, як до них дійти, як скоро можуть зібрати ся, де гармата, який урожай коло Днїпра і ин. „А що бачив, що він (Іляш) у тім щиро поступає, — зєднав собі у й. м. п. кор. польного гетьмана немалу ласку й афект“[1]. Се був початок карієри Караімовича. Лишив ся в польському таборі на час цїлої козацької кампанії з листопада і грудня 1687 р.

Нагорода за вірність прийшла дуже скоро. По кумейськім погромі, підчас боровицької облоги козаки мусїли завести переговори з Поляками і 24. грудня зложили оружє; на знак підданства козаки мусїли віддати війскові інсіґнїї і „скинути“ старшину; потім заступик Потоицького Кисіль „з рамени гетьмана“ назначив їм осаулів, полковників, судїв і писаря. Переяславським полковником іменовано Іляша Караімовича. Але з урядом і особою його звязано ще висшу почесть; віддано йому на час старшинство над цїлим запорозьким військом, бо звичайного старшого чи гетьмана козакам не дозволено. В текстї присяги, яку уложено для козаків, піднесено, що Іляш дістав відзначенє за се, що „статочно не вяжучи ся до бунтів, трівав при короннім війску“[2].

Іляш як „старший полковник“ не проявляв і не міг проявляти самостійности на своїм тимчасовім уряді, але мусїв сповняти дорученя коронного гетьмана. В лютім 1688 р. був при гетьманських комісарах, що переводили ревізію реєстра[3]; в мартї ходив з ротмистром Мєлєцьким і реєстровими на Запороже — безуспішно[4]; в цвітни був з реєстровим війском в Переяславі і звідси ходив проти нового війска Скидана[5]; в маю був з коронним війском під Голтвою, де замкнув ся Острянин і з своїми козакам „як добрий юнак“ виконав перший приступ на місто, — при тім його пострілено[6]. В половинї червня ходив Караімович з реєстровими при коронних хоругвах над Днїпро проти Скидана і розбив його війско[7]. Капітуляція повстанцїв

  1. Okolski ст. 21.
  2. ibid. 66–67.
  3. М. Грушевський, Історія України-Руси VIII, ст. 279 (з непублїкованої реляції Кисїля).
  4. ibid. ст. 288–9; Okolski ст. 72.
  5. ibid. ст. 290–1.
  6. Okolski ст. 98.
  7. ibid. 139.