Сторінка:Записки Наукового товариства імени Шевченка. Том 122. 1915.djvu/34

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Переглядаючи дані, що маємо про Іляша Караімовича, мимохіть доходимо до погляду, що цїли його були дуже особисті, а дорога, на якій здобував свої успіхи, се була панська протекція. Караімович — коли судити по призвищу — був чоловік не-українського походженя; звідси висновок, що був слабо звязаний зі змаганями козаччини і лекше податливий на корисні пропозиції власть маючих і на надїю легкої наживи. Він же мабуть належав до гурта, який бенкетував зі шляхтою в Переяславі, він зумів здобути собі прихильність Потоцького; він уперто тримав ся панської руки і за се здобував похвали і відзначеня… Але всї ті закиди дїлить з Караімовичем значна часть реєстрової козаччини. Думка про згідне пожитє зі шляхтою була тодї дуже поширена між козацькою старшиною і взагалї заможнїйшим козацтвом; причина була і в надїї забезпечити ся так перед напастями, і в страху перед коронним військом, і в неохотї до черни. З Переяслава втїкає з Караімовичем кількадесять козаків — великий гурт його однодумцїв; инших, як Саву Кононовича і Онишкевича заскочило арештованє зі сторони Павлюківцїв, а так певно також пішли би під крила гетьмана. Караімович не був сам оден в короннім таборі, а в инших полках (Біла Церква, Корсунь), також було значне число козаків, що волїли піддати ся польському війську, як іти з Павлюком. Але сї козаки, що не лучили ся з повстанєм, через те не зрікали ся ще бути козаками; се відчували добре вожди польського війска. Навіть коли вже переведено ревізію реєстра і виключено з нього всїх підозрілих, — ще не можна було вірити в повну льояльність козаків; висилано реєстровцїв у походи тільки в товаристві коронних віддїлів, але і тодї треба було признати: „козаків трудно ужити против їх народу, — як вовком орати...“[1] Караімович може не був таким „вовком“, бо занадто добре йому було при боцї гетьмана, але не перестав бути козаком і не позбував ся звязків з козаками. Що більше — удержував зносини навіть з одиницями скомпромітованими перед урядом.

При ревізії реєстру в лютім 1638 р. польські комісарі переводили слїдство і виключали всїх підозрілих о участь у повстаню; так нпр. скинули з уряду миргородського полковника і розвязали його полк. Також бажали скинути полковників черкаського (Якова Гугнивого) і чигиринського (Григорія Хо-

  1. Грушевський I. с. с. 289 (реляція Мєлєцкого).