Сторінка:Записки Наукового товариства імени Шевченка. Том 133. 1922.djvu/42

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

красомовців і знаменитих політиків і веселих поетів, особливож духовних провідників на дорозі спасення“. (Pogonia).

З писань Мокрського можемо орієнтувати ся також про суспільний і національний напрям виховання у львівській колєґії. Дуже характеристичне є виславлюваннє шляхти взагалі і дрібної зокрема. „Кождий польський шляхтич з уродження є сонцем. Quasi sol refulgens inter nebulas gloriae (Eccl. 50). Родить ся як сонце з шляхетського гнізда, має світити як сонце проміннєм шляхетських чеснот і має розбивати всі хмари, що притемнюють його славу…“ (Pogonia). „У нас рівний шляхтич найбіднійший найбогатшому, рівна шляхетська вольність, хоч в одного носить ся в убогій шаті, у другого у богатому блаваті, — але маємо сказати правду, — старинний правдивий шляхтич є той, у кого шляхетська чеснота процвитає“ (тамже). „Часто се у великих панів буває, що до приятеля і гостей здобудуть ся на прихильність, але з челядю инакше не вміють тільки з гори, або, що гірше, з гнівом, з тріскотом, з фурією…“ (тамже). „Доми і фамілії наші з малої і тісної звичайно закутини беруть свої початки… Оборонні замки, величаві палаци, недобуті башти звичайно з малих цеголок повстають, саміж цеголки з глини мають свій початок; так і шляхетство з підлого і незначного уродження бере свій початок, і хоч виводить ся високо через титули і старинні герби, то виходить із дрібних початків, якби з малих цеголок, — а якби хто хотів добирати ся до самого ґрунту, з якого починаєть ся, певно докопав сяб глини, з котрої і найперші шляхецтва повстають…“ (Trzy wieże). Можемо уявити собі, яке вражіннє робили такі проповіди на молодого Хмельницького, що також походив із малої і неславної шляхетської родини!

Але инший бік шкільного життя вражав знов дуже прикро і болюче православних учеників єзуїтської колєґії, — се примусові реліґійні католицькі практики школи. Від самого початку заведено в школі для учнів молодече брацтво, т. зв. маріянську содаліцію; в 1610 р. поділено її на два відділи, для старших і молодших студентів. Можна здогадувати ся, що й сі брацтва і всі инші єзуітські установи особливо пально опікували ся православними студентами школи. Звідомлення львівських єзуітів в тих роках переповнені згадками про тріюмфальні „навернення“ православних. Так 1608 р. приєднано для римської церкви 7 Русинок, — „одна з них, як зробила обіт, що вернеть ся до лона церкви, відзискала зір, який була втра-