В деяких списках згадуються ще — „потворы, чародѣянія, волхованія“. „Потворы“ — щось близьке до нинішнього українського значіння сього слова (Неволин розуміє сей термін у значінню отрута: „потворным зеліем уморити его“, — говориться в Прольоґови 14 марця) „Чародѣянія“ — чарівництво, — мабуть з характером причаровування одної особи до другої. „Волхованія“ — щось близьке до відьмацтва з перевагою елємента знання та прорікання майбутнього.
Що до „урѣканія“, то звичайно се слово розуміється як дорікання, обзивання — тими трьома словами, що стоять дальше (бляднею, зеліи, себто — зільним отруюванням, еретичество). Алеж останнє слово стоїть в иншому відмінку, ніж перші два, тому ледве чи можна з певністю надавати сьому всьому реченню таке значіння, як що йно показано. Се місце очевидно так попсоване переписчиками, що трудно зрозуміти його дійсний зміст. Характеристично, що в пізнійшій редакції Устава В. — „Рядъ и судъ церковный первыхъ князей“ — замість слова „урѣканія“ стоїть слово „уроци“, — близьке до українського урок, наурочити, наврочити; така редакція більше відповідає загальному змістови всього речення, що накреслює ріжні форми забобонів. Близько до того проф. Павлов розуміє слово „бляденье“ в церковно-славянському його змісті — як пусті розмови, шепти, — напр., над зіллям, — з метою приворожіння.
Найбільше сумнівів викликає слово „еретичество“, що ледве чи було розповсюджене у нас в перший час христіянства, тому і вважають його за пізнійшу вставку; але його натурально могли завести до уставу фактичні кодифікатори тодішні — перші грецькі епископи, що в себе вдома часто зустрічалися із сим словом і з тими проявами реліґійної думки, що сим терміном характеризувалися; з їх погляду таке слово мало бути в Уставі — в передбаченню майбутнього, в якому натурально треба було сподіватися збочень реліґійної думки з ортодоксального шляху і відповідно приготовити церковно-судові норми для того[1].
Останній термін в перечисленню катеґорій забобонного злочинства — „зубоѣдь“ або — в деяких списках — „зубо-
- ↑ „Закон Судний“ містить у собі статю „о еретицѣ“, в якій говориться про образу словом „єретик“ („иже єтеру человѣку речеть: єретиче, да ударить и ножемь; аще ли преди судьа идеть, да подъиметь глаголавый, єже было єретику подъяти“, Неволин, VI, 279; Суворов „Слѣды“, 199).
