Якраз тим чинником, що свобідну волю одного має погодити зі свобідною волею другого на основі загального закона свободи, являється право. Принціп права Канта відповідає принціпови „свободи“ французької конституанти. Право є або вроджене, або набуте. Вроджене право прислугує безумовно кожному — се: „права людини“ французької революції. Инші права є набуті; вони повстають при помочі правних актів (правних діл). Крім сього Кант ділить право на публичне й приватне.
Здійснення поняття права належить до держави. Історично повстала держава що правда з волі до власти серед поборюючих себе взаїмно груп, але з поширенням культури принялося загальне змагання до уморальнення суспільности в державі; воно дало науці основу до представлення держави в такому стані, до якого вона повинна дійти. Так і Кант представляє в першому ряді державу на підставі своєї „розумової теорії“.
„Розумова держава“ Канта основується по своїй ідеї на договорі, відовідно до поняття особистої свободи. В сьому договорі зрікається громадянин своєї необмеженої свободи, щоб від держави одержати зате забезпеку своєї, тепер уже обмеженої свободи. Се обмеження не може сягати дальше, ніж вимагає сего огляд на свободу других. В ідеї особистої свободи лежить, що вона мусить бути для всіх рівна, та що громадяне підлягатимуть обмеженням свободи лиш остільки, оскільки їх признають добровільно. Тому держава повинна ограничатися тільки на правну охорону своїх громадян і давати всім громадянам право участи в означуванні правного порядку в державі. Тільки для переведення правної охорони й забезпеки взаїмної свободи громадян прислугуватиме державі право примусу. Всі громадяне мусять бути свобідні, рівні та самостійні. Право участи в означуванні правного порядку проявляється на зверх правом голосування, котре одначе не може на погляд Канта прислугувати жінкам, недоліткам і т. и. Законотворча власть мусить бути відділена від виконуючої. Де не булоб такого відділення, мусівби панувати деспотизм, який противиться ідеї особистої свободи. Державний устрій повинен бути республиканський, чому одначе на погляд Канта не противиться, що на чолі держави стоїть монарх. Судейська власть мусить бути самостійна, ні від законотворчої ні виконуючої не залежна.
Публичне право не є одначе виключно правом поодиноких держав; сюди належить ще міжнародне і світове право. Світове
