Перейти до вмісту

Сторінка:Записки Наукового товариства імени Шевченка. Том 138-140. 1925.djvu/272

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

як відношення одних людей до других з забезпекою своєї приватної власности та признанням чужої власности.

Шеллінґ повернув у своїй фільософічній концепції знова до конструкції автономії людської волі. Але чоловік приходить до свідомости своєї свободи щойно через відношення до других. Умовою свободи волі є взаїмний вплив людей на себе за посередництвом обєктивного світа. Розум вимагає, щоби люде у взаїмному відношенні до себе обмежували свою свободу з огляду на свободу других — та спосіб сего обмежування не можна залишити припадковости, тільки слід витворити неначе другу, вищу натуру, яка панувалаби в людському житті з силою природного закона для збереження загальної свободи всіх. Сим законом являється право. Воно повстало з початку як реакція проти насилля; одначе модерне право витворилося шляхом довголітного історичного процесу в напрямку забезпечення людської свободи. Держава єсть обєктивним організмом свободи. Та принціп організму обіймає взагалі весь світ, що підлягатиме загальній життєвій системі; Шеллінґ називає се „душею світа“. Ученик Шеллінґа Окен уважає тому державу тільки витвором природи; в державі виявляє на його думку природа свою волю.

Кравзе опирає науку права на етиці. Етика, се наука життя, оскільки воно означується людською волею. Вона означує усю діяльність, тому закони сеї діяльности є законами етики. А що людська діяльність мусить змагати до того, що є основою цілого життя, себ-то до доброго, тому й закони етики мусять іти також у тому напрямку. На тому шляху розвиває Кравзе також свою теорію права. Кожний чоловік є залежний від обставин, в яких живе; тому річ у тім, щоби людську волю тих людей, що живуть зі собою у спільноті, спрямувати на спільну ціль для здійснення розумної життєвої мети їх усіх. До сього змагає якраз право. Воно являється будовою усіх свобідних умов життя поодиноких людей і людських спільнот в Бозі. Ні поодинокі люде, ні особові звязки родинні чи громадські, ні товариства чи то економічні, чи віроісповідні, наукові або мистецькі, не можуть існувати ні розвиватися без означення цілости всіх тих умов, яких вони потребують до свого існування та розвитку. До сего треба встановлення товариського взаємовідношення, що відповідалоби згаданій якраз меті; та се може наступити тільки в осібній правній сполуці, якою являється держава.