та синтезою являється щось третього, себто здійснення свободи в праві. Право не є обмеженням, тільки здійсненням свободи волі та противиться тільки самоволі.
Значить, вихідною точкою права є вольна воля. Воля без свободи є однак порожне слово. Вольна воля є абсолютним поняттям, та існування свободи волі, як ідеї, являється правом. Право приказує: Будь особою, та респектуй инших, як особи. Виходячи з поняття вольної волі, Геґель відріжняє три роди права: право власности, що є основою свободи особи; право договору, що основує сполуку волі двох осіб у одну волю; карне право, що є правом проти безправности.
Всеж таки Геґель не прикладає великої ваги до субєктивного самовизначення одиниць, але звертає головну увагу на соціяльний бік правного питання. Вище індивідуальної етики стоїть етика суспільного життя (соціяльна етика), причім етика й право є тим самим. Бачимо се в трьох головних соціяльних творах: в родині, в т. зв. „громадянській“ суспільности і в державі. „Громадянська суспільність“ є посереднім соціяльним твором між родиною та державою. Геґель звертає увагу, що поняття такої суспільности належить щойно до модерного світа. В ній являється кожний перш за все сам собі цілю, але не може сам осягнути цілого обсягу сеї ціли без огляду на других; тут одержує одиниця від других засоби до заспокоєння своїх потреб, але зате мусить зі свого боку причинитися до заспокоєння потреб других. Так поставив Геґель основи до теорії поділу праці. До сего він навязав й поділ населення на три стани: стан посідаючих землю, стан торгівників та промисловців і третій стан інтеллєктуалістів, що повинні займатися загальними справами.
Представивши родину як тезу, суспільність як антітезу, приходить Геґель до держави, яка має як найвища синтеза завершувати соціяльний устрій.
Держава є на погляд Геґеля дійсністю етичної ідеї, субстанційною волею, яка те, що знає, переводить у діло. Вона основується безпосередньо на обичаю, та посередньо на самосвідомости поодиноких людей. Вона єсть етичною цілістю, що здійснює ідею свободи; є тим духом, що з свідомістю реалізує себе в світі. Новітна держава мусить вязати ціли загалу з повною свободою й добробутом громадян; тому побіч змагання до добра загалу мусить свобідно розвиватися індивідуальність людини. Державний устрій є формою державного орґанізму. З од-
