нації і для найбільшого вдоволення своєї власної особи. Продукти спільної праці нагромаджуються в публичних складових домах. Кожний громадянин матиме свій річний приділ, та на основі сього приділу державний уряд виставить йому кредитову карту, при помочі якої кожний дістане зі складового дому те, чого потребує. Взагалі ціла державна влада має займатися тільки реґуляцією спільного підприємства; грошей та продажі не буде — мовляв — потрібно.
Е) 3 репрезентантів ріжних фільософічних поглядів заслугують зосібна на увагу:
1) Тренделєнбурґ (Trendelenburg). Він припускає існування конструктивного руху, який кермується цілю, та вчить, що сей рух є спільний як зовнішному так і внутрішному світові. Ціль панує над світом. Тільки в суспільности і державі розвиває чоловік свою людську натуру. Право зберігає зовнішні умови для здійснення моральної ідеї; воно являється загалом усіх тих приписів людського ділання, які змагають до того, щоб удержати і дальше розвивати цілість етичного життя. Держава є універсальною людиною в індивідуальній формі народу. Метою державного устрою є єдність влади.
2) Француз Курно́ (Cournot) учить, що теперішний розвиток людства представляється як постійний спір між законом природи а людським умом, причім з одного боку сильні індивідуальности, з другого боку припадки сей розвиток або приспішують або й здержують. Історія змагає до вилучення всего, що нагло перериває лінію постійного розвитку, та, коли щось такого трафиться (напр. наслідком революції), вона старається привести назад до правильного ходу цивілізації.
3) Теннієс (Tönnies). Він належить до приклонників сеї теорії, що поняття орґанізму й механізму прикладають до прояв суспільного життя. Приглядаючися ґенетичному розвиткові людських сполук в історії, він робить ріжницю між „спільнотою“ (Gemeinschaft) та „суспільністю“ (Gesellschaft). Первісному орґанічному та комуністичному типові людських сполук відповідає поняття „спільноти“: пізнійшому, механічно-індивідуалістичному типові, який витворився помалу з первісного, відповідає поняття „суспільности“. Історія змагає до того, щоб знищити останки ранійших спільнот, та поставити на їх місце модерну „суспільність“ з повною свідомістю зрілої індивідуальної волі.
4) Українець Кістяківський робить ріжницю між емпіричною наукою суспільности та нормативною наукою
