ному світогляді. Хоч державна влада справді суверенна, від нікого незалежна та нікому невідповідальна, то всеж таки вона обмежена державною цілю і тому стоїть на службі етики, мусить виконувати право і причинюватися до побільшення загального добробуту. Держава не повинна виявляти иншої волі, як таку, що є обєктивно розумна і моральна. Сього вимагає, мовляв, особовість держави. (Так бачимо в нього конструкцію особовости, яка пізнійше в правничих теоріях відіграла важливу ролу — пор. низче під б). Воля держави знаходить свій вираз у законах. Закони подають найвищим авторитетом репрезентативних тіл випосажені правні норми, які в державі основують такий правний лад, в якому одиниці і моральні круги мають можність осягнути свою остаточну етичну мету. Справжні границі законотворчої власти лежать у добре набутих приватних правах других, та містяться в конституції. — Вкінці згадаємо ще теорію Шміттгеннера (Schmitthenner 1845), який суверенність держави називає „абсолютною автономією“; вона лежить мабуть у тому, що держава, як найвища етична система суспільности, не може підчинятися нічиїй власти. Вона свята, вічна та невідклична (suprema potestas). Але що держава є етичною формою життя, системою справедливости та обєктивного існування права, то політична влада мусить бути по суті всетаки обмежена; а саме ті обмеження є або етичні (ідеальні, розумові), що слідують з поняття й натури річи, або позитивні (правні, історичні), які означує позитивний державний устрій. У сього автора стрічаємо вже конструкцію держави, як особи і як орґанічної форми суспільности (пор. під б) і в).
б) Велику ролю відіграє в теорії держави конструкція держави, як особи. Сю конструкцію стрічаємо не тільки в літературі державного, але й приватного права. Через те однак, що на загальний погляд держава має бути особовістю публичного права, зупинимося на сьому місці на найважнійщих теоріях державно-правної літератури. Погляд правної особовости держави належить до найбільше розповсюднених, та в науці права бачимо його вже у Альбрехта (Albrecht, 1837), але й у вчених найновійшої доби (напр. у Кельзена, 1911).
Ся конструкція служить ріжним цілям. Одні послугуються нею, щоб зазначити високу етичну місю, яку держава має сповняти в суспільному житті; другі на се, щоб пояснити вищу єдність, в якій держава сполучує своїх членів під своєю владою; треті, щоб оперти на сьому свою теорію державних
