цілей; четверті, щоб зрозуміти, чому держава матиме свою питому волю і чому та воля дає їй право панувати над другими.
І так н. пр.: Шміттгеннер (пор. під а) називає державу особою, бо вона має сама в собі етичне призначення, вона сама містить у собі обєктивну етичну ідею. — Найвища правна особовість держави проявляється на погляд Ґербера (Gerber, 1880) тим, що держава обіймає всі сили народні, спрямовані на осягнення етичної повноти суспільного життя.
На думку Мейера (G. Meyer, 1885) держава є спільнотою, що звязує всіх своїх членів у вищу єдність, та підчинює їх своїй владі. Тому вона являється особою публичного права.
Бернацік (Bernatzik, 1890), ідучи за теорією цілевости в праві, вважає підмет права носієм кожної людської ціли, признаної правом. Правна підметовість є правною особовістю. Тому правна особовість держави є звязана з цілями держави, вони мусять знаходити свій вираз у правному ладі держави, та право мусить рівночасно визначувати границі сих цілей. Держава не є одинокою правною спільнотою; існують та можуть творитися правні спільноти без держави, поза державою і над державою.
В модерній правничій теорії переважає погляд, що правнича особовість держави є тому необхідною конструкцією, бо мовляв тільки вона може доказати, на чому опирається воля держави. Се каже м. и. Цорн (Zorn, 1895), але признає, що се фікція, хоч без такої фікції годі подумати собі правний лад, ні в области приватного ні державного права. — Натомісць Єллінек (Jellinek) учить, що воля держави не є фікцією, так як сполука більшого числа спільних сил для постійних та зі собою повязаних цілей дає поняття реальної єдности. — Лябанд (Laband) добачує суть правничої особовости в тому, що держава мусить мати питомі права володіння для переведення своїх прав та обовязків. На його думку годі сумніватися, що мусить існувати найвища власть, яка не може підлягати ніякій власти (potestas suprema). Та всеж таки не можна суверенність уважати критерією держави — тільки треба, щоб держава мала публично-правну владу на основі свого власного права. Притім слід розважити, що головну частину державних завдань довершується поза обсягом державних інтересів. — В новійших часах піддержує Кельзен (Kelsen, 1911) теорію правничої особовости держави, але відкидає консеквенцію суверенности держави в звичайному розумінні. Він каже: Держава, як особа,
