є підметом прав та обовязків, а вже те підчинення виключає, дословно річ беручи, суверенність, як найвищу власть держави (1920).
Теорія правничої особовости держави має однак визначних противників в літературі. На пр. Аффольтер (Affolter, 1902) дошукується основ конструкції особовости держави в політичних тенденціях попередніх століть, щоб побороти абсолютистичні погляди, які ідентифікували монарха з державою. Тому вже Ґроцій (Hugo Grotius) учив, що не монарх, а держава є підметом найвищої власти. Та хоч змагання Гроція було політично оправдане, всеж таки правнича конструкція, мовляв, невірна — бо правничу особовість не можна признати самій державі, тільки хиба фіксусові. Сим чинником, що в державі все зі собою вяже, все впорядковує, та переводить гармонічну функцію всіх частин, являється закон. — 3 другого боку вказує з огляду на теперішну добу Антон Менґер (A. Menger) на те, що модерні юристи підібрали поняття окремої державної особовости в сій ціли, щоб витворити якусь „казочну“ особу побіч населення з осібними, мовляв, цілями та стремліннями, і сим чином зідентіфікувати ціли наймогутнійших груп у державі з цілями самої держави та підпорядкувати їм ціли широких мас населення.
в) Ще більше значіння в правничій літературі 19 століття мала теорія держави, як орґанізму; вона відома під назвою: орґанічної теорії. Про сю теорію говорить Е. Кауфман (Е. Kaufmann, 1908) „Народини модернього поняття орґанізму і модернього державного почування припадають в історії світа на ту саму годину. Сим моментом був початок 18 століття… Споріднення поглядів Савінього з Шеллінґом, та відповідаюче тому поняття держави, як тілесної форми духової народньої спільноти, є відоме. Ті погляди основуються очевидно на переконанні, що держава та народ се одно і що все право є народнім правом; вони відкидають думку верховної влади держави“.
Головних представників у науці права мала орґанічна теорія в другій половині 19. віку.
Кальтенборн (Kaltenborn, 1863) називає народ, звязаний у державі в одну спільноту, орґанізмом, так як і сам чоловік є таким орґанізмом; се, мовляв, удуховлений орґанізм. — Так само Фріккер (Fricker, 1866) вважає державу живим орґанізмом, та констатує, що теорія держави, як орґанізму, удержується в науці
