норма далеко ідучої та постійної найвищої власти. Поняття права обіймає і ті круги, до яких звертається право. Сі круги, які виповнюють означені правні норми, се суспільність (Gesellschaft). Держава не є нічим иншим, як суспільністю, утвореною виповнюванням правних норм. Поняття держави є неможливе без поняття права; оба поняття є поняттями правної власти.
Венцель (Wenzel, 1920) виходить із поняття законотворця, та характеризує його як суверенну нормотворну інстанцію певної людської суспільности; система законів є системою норм, означеною через ту спільноту. Держава являється спільнотою законів, що є, мовляв, реальним явищем. Сувереном є законотворець. Підпорядкування людей якоїсь области під ту саму авторитативну волю законотворця, та управильнення взаємин між собою на основі тих норм, що походять від законотворця, — се головне завдання держави, яка зводить увесь конґльомерат фізичних та психічних подій до спільної єдности.
ґ) На місце правного доґматизму поставив Сандер т. зв. теорію правного досвіду. Не сам правний припис, як норма, має бути основою держави чи права, але крім правного припису грають важну ролю ті фактичні події, які дають основу правним приписам, та разом з ними витворюють одну систему „чистої волі“ шляхом правного поступовання. Юріспруденція повинна більшу вагу прикласти до сконструовання правничої системи правного поступовання, ніж до системи самих правних приписів — бо якраз у правних поступованнях лежить отся єдність права, котра існує в державі.
Сандер закидає всі висновки дотеперішної науки права й держави, та задержує тільки оден про єдність права. Сам конструує свою систему „чистої волі“ на анальоґії до теорії досвіду Канта, та намагається при помочі транцендентального методу прийти до нових метафізичних висновків для науки права. Між иншими він приймає також теорію про суверенність права, яку ще перед ним (1906) поставив Краббе (Krabbe).
Б) 1) До політичної школи зачислюємо в першу чергу австрійського соціяліста Реннера (Renner) і румунського націоналіста Поповічі (Popoviči). Вони поставили теорію національної автономії; перший екстеріторіяльної, другий теріторіяльної. Оба були в тому згідні, що треба шукати розвязки національного питання в тих державах, де існує побіч себе кілька націй, еволюційним шляхом, не розбиваючи тих держав, в яких вони живуть. Але ріжнилися щодо характеру національної
