національний принціп щойно в новійших часах і то як протиставлення до принціпу держави. Нація є демократичною орґанізацією — між тим коли держава до найновійших часів являлася аристократичною, примусовою та утискуючою орґанізацією; демократичні держави зачинають щойно помалу повставати.
На сих міркуваннях опер Масарик свою теорію „самовизначення народів“, ідучи в сій концепції за Вільсоном.
Переведення сеї ідеї в дійсність представляє собі Масарик так: Хоче Европа справді бути демократична та має наступити тривалий мир, то мусить прийти до радикальної розвязки національного питання; всеж таки прийдеться серед даних обставин числитися з фактом, що й в обновленій Европі мусять дальше існувати національні меншости і що дальше будуть існувати мішані держави. Але таки діло буде в тому, щоб сі меншости були дуже малі та щоби в державі була по можности тільки одна нація. Якщо дві або три нації (Бельґія, Швайцарія) погодяться удержувати мішану державу, то сю волю треба буде всеж таки респектувати.
5) Нову теорію держави поставив провідник російського большевизму Лєнін. Він підняв теорію Енґельса про завмирання держави, та прийшов до знехтування держави в майбутньому. Держава мусить тому завмерти, що люде мусять увільнитися від капіталістичної змори і від усіх наслідків капіталізму, та звільнившися від нього привчаться і привикнуть до мирного суспільного співжиття без силування, без примусу, без потреби приневольного апарату; — так згодом соціялістична держава перестане бути державою, та все в суспільности буде полагоджуватися мирно, без примусу і без підпорядкування одних під других. Щоб однак люде могли прийти до такого стану, мусить бути перехідна стадія з капіталістичної держави до бездержавної комуністичної спільноти. Метою сеї перехідної стадії являється призвичаєння людства до свобідної загальної спільноти; та Лєнін представляє собі, що етапом до сеї мети малиб бути „нові вольні суспільні звязки“.
Коли прийшлося перевести сю перехідну стадію в дійсність, показалося, що згадані „нові вольні суспільні звязки“ основуються на ще більшім примусі, ніж дотеперішний державний примус. Сам Лєнін представляє собі цілу суспільність у перехідній стадії, як фабрику з рівною роботою, та рівною заплатою. Контролю тої роботи мають переводити „уоружені робітники“. Та ся „контроля“ являється, як признають самі большевицькі тео-
