ретики, безпосереднім примусом до праці, причім сей примус звертатиметься в першому ряді проти т. зв. „буржуїв“, але по погляду Бухаріна має стати опісля загальним обовязком та примусом до праці. На сій основі конструує Бухарін централістичну орґанізацію продукції в тій стадії, з загальним удержавленням банків, фабрик та инших підприємств, з соціялізацією землі, з центральною управою всіх судів та шкіл і т. д. Взагалі всі теоретики большевизму годяться на те, що формою сього етапу може бути тільки диктатура пролєтаріяту з сильно зорґанізованим приневольним апаратом.
6) В цілком иншому дусі змагав до реформи держави славний німецький реформатор Ратенау (Rathenau). Німецька держава мусіла підчас війни видержати світову бльокаду та після побіди Антанти привести німецький нарід до якнайвищої продуктивности. На сьому оснував Ратенау свою теорію „нової держави“, не щоби, як Лєнін, привести її до завмертя, але навпаки, щоби скріпити її до найвищого ступня продукції, та осягнути із неї значно більше, ніж дотеперішніми способами чи методами можна було осягнути.
Він змагає до нової, модерньої демократії, яка намісць ранійших кличів свободи, рівности та братерства поставить кличі нової свободи, відповідальности та спільноти. Ні „панувати“, ні бути під пануванням — не відповідає модернім народам; в державі потребуємо адміністрації, відповідальности та спільноти. Відповідно до того має зорґанізуватися нове господарство („Neue Wirtschaft“) і нова держава („Der neue Staat“).
Теперішня політична держава, оперта на парляментаризмі, не відповідає сим завданням, які проголосила сама, так як фікцією є, що вона основується на самоуправі, та дальшою фікцією є, що, мовляв, суверенний нарід панує над собою. Суспільність модерньої держави пішла своїми питомими шляхами, та на основі спільноти волі нації витворилася політична, військова, віроісповідна і правна спільнота, що в дальшому розвитку перетворилися в спільноту культури, образування, лучби і господарства. Парляменти залишилися однак односторонніми політичними орґанізаціями, нездібними обняти ріжноманітність життєвих потреб потрібним до того фаховим знанням, хоч гадають, що всім тим потребам можна відповісти під кутом погляду політичних партій. Та й годі за великі завдання матиме модерня держава, щоб могла обмежитися на шабльоні парляментаризму; новітна держава мусить у своїй струк-
