турі лучити річевість з особистістю, ріжноманітність зі спільнотою, спекуляцію з дійсністю, льоґіку з почуванням. Усі ті спільноти, які суспільність уже витворила з огляду на ріжні типи ріжних суспільних інтересів, мусять стати в державі безпосередніми чинниками державної орґанізації. Вони мусять стати неначе державами в державі, так як уже сьогодні існують побіч себе поправді не тільки політична й правна держава, але військова, церковна, адміністраційна, культуральна, оборотова та й економічна. Всі ті групи соціяльних інтересів слідує державно зорґанізувати, як самостійні державні твори, та всім тим удержавленим орґанізаціям поставити у вершку загальну орґанізацію, в якій сходилисяби всі артерії фахово зорґанізованих спільнот. Ся остання орґанізація відповідалаб нинішній конструкції політичної орґанізації. І так: економічну державу можнаб сконструвати по системі рад, культуральну по системі фахового парляменту і т. д.; загальна політична держава мусілаб представляти ідею абсолютної теоретичної демократії, на основі рівних обовязків, але й рівних прав усіх громадян.
Старий бюрократизм пережився, — треба в його артерії впровадити нові орґанічні соки. Се може статися тільки сим чином, що переміниться мертві піраміди бюрократії в корпорації, подібні до держави, та, даючи їм самоуправу, визначиться поодинокі звена впорядкованої адміністрації. Урядники мусять працювати посполу з безпосередніми представниками груп дотичних інтересів — та серед тих соціяльних катеґорій, які зорґанізуються неначе в самостійні держави, прийдеться відріжнити З адміністраційні ступні, а саме: заступство поодиноких соціяльних одиниць (напр. промислового підприємства, фабрики), дальше в другій інстанції заступство спільного інтересу одноцільної групи сих соціяльних одиниць (напр. усіх шлюсарів, кравців і т. д.), вкінці в третій інстанції заступство загальної ідеї цілої суспільної катеґорії, зібраної в дотичній державній орґанізації (напр. цілої катеґорії промислу). В усіх інстанціях мусять бути визначені границі самоуправи. Але в цілости річ беручи, поодинокі соціяльні „держави“ мусять мати в рамцях „загальної“ держави повну фахову автономію, яка знова мусить знаходити супроти інтересів инших „соціяльних“ держав все таки своє необхідне завершення в „загальній“ державі.
Ратенау приймає систему рад для своєї „економічної“ держави, але їх конструкція не льокальна, на спосіб російської
