новійших часах пропонує правник Сандер сконструовати науку права як осібну галузь фільософічних наук. Вони помиляються. Наука права має свою ясну мету і питомі шляхи до своєї мети. Мета науки права се дослід порядку людського суспільного життя. Науковий метод мусить відповідати сій меті; він мусить звернути свою увагу на суспільне життя, яке воно було, яке воно є, та яке має бути; воно є дисципліною реального життя і реальних змагань до суспільного порядку, воно обіймає реальне впорядкування суспільного життя в минулім, в теперішнім та й в майбутнім. За тим ідуть три головні катеґорії правничої науки; історія права, доґматика права й фільософія права. Всі вони правничі дисципліни, хоч історія права послугується історією, а фільософія права фільософією, як помічною наукою. Всі три дисципліни є в постійному звязку зі собою: доґматику права можна науково зрозуміти тільки при помочі історії права, а фільософія права, що має дослідити суть права й держави та вказати шляхи майбутньому розвиткові, мусить спертися на історичні й доґматичні основи. А що наука права є наукою реального порядку, то й метод сеї науки мусить бути питомий, так як питома є мета, до якої вона змагає. З осібна фільософія права мусить послугуватися правничим методом, зберігаючи висліди історичної та історично-фільософічної науки. Моя конструкція фільософії права ріжниться в дечому від пануючої конструкції в літературі. Представивши ґенезу й розвиток права в історії, приступає фільософія права до зрозуміння сути права та держави в сучасности, залишаючи всякі внутрішні прояви людського життя психольоґії, та не вторкаючися зі своїм методом до прояснення чисто фільософічних феноменів як: волі, вольної волі і т. д. Суть права обіймає і ідею права, та ідея вказує праву не тільки відповідне місце в соціяльному порядку всесвіта, але й внутрішні прикмети, які право повинно мати, щоб було справжнім правом. Та й на сьому не зупинюється завдання фільософії права; вона повинна придивитися провідним думкам поодиноких галузів права (наприклад приватного, карного права і т. д.) та передати загальний їх характер, не вишукуючи за прикладом теоретиків права натури окремих „фільософічних“ системів поодиноких правних дисциплін. Вкінці вона повинна відкрити шляхи, якими повинно піти право й держава в найблизчому історичному розвитку суспільних фактів і змагань теперішности, — коротко кажучи:
Сторінка:Записки Наукового товариства імени Шевченка. Том 138-140. 1925.djvu/317
Зовнішній вигляд