загальна. Воля — тому ні, бо волю може мати sensu stricto тільки чоловік, а загальна воля тому ні, бо вона по правді ніколи не є волею всіх, а загал, як абстракт, не може мати волі. Фільософічно можемо сконструовати „загальну волю“, але не правничо, як реальний, суспільний факт. Се нам не перешкаджає, ідучи загально принятим висловом, говорити про загальну волю, бо в щоденному життю і в мові не можемо обійтися без абстрактів і то таких, що є доступні розумінню культурної суспільности, — але не можемо сим поняттям оперувати як реальною основою реального суспільного життя. Не можна сумніватися, що існує психольоґія маси, але вона є психольоґічним явищем, до якого годі підходити правничим, тільки фільософічним методом.
Під тим самим оглядом мусимо дивитися й на конструкції держави, як особи і як орґанізму. Правнича теорія послугується чимало помічними способами, щоб, покликуючися на більшу або меншу анальоґію, коротким висловом чи відповідною конструкцією обняти комплєкс правних явищ або правних наслідків. Сі способи, відомі в науці під назвою правних фікцій. Але, як уже сама назва виказує, фікції не є дійсними творами, тільки в найліпшому разі анальоґіями дійсних творів. Тому теорія може без трудности послугуватися такими фікціями, але мусить бути свідома, що вони тільки помічні способи для короткого представлення характерних прикмет правничих явищ, але в дійсности не є тим, що каже фікція. Держава і инші суспільні звязки являються в правничій номенклятурі „правничими особами“, але хто обєктивно думає та придивляється річи на підставі дійсности, не може вірити, що держава, чи инші суспільні звязки є особами; особою по суті може бути тільки чоловік, та якщо правнича теорія говорить про „правничі особи“, то річ ясна, що має на думці анальоґію до чоловіка. Маючи се на оці, можемо в праві послугуватися не тільки самим висловом, але й деякими консеквенціями признаної анальоґії — про те годі однак на сій анальоґії оперти суть держави.
Те саме можна віднести й до конструкції держави чи народу, як орґанізму. Залишаючи фільософії конструкцію „орґанізму всесвіта“, чи „душі народа“ і т. д., правничий метод мусить у першу чергу зупинитися на тому, що справжнім орґанізмом є чоловік, та що конструкція держави чи яких-небудь суспільних звязків, як орґанізмів, оперує анальоґіями, які мо-
