подвійна: перше, церкві підлягало все населення по спеціяльним катеґоріям справ (справи родинні, шлюбні, спадкоємні, злочини проти віри і моралі), друге, — катеґорії людей, що називалися церковними, богадільними, передано цілковито до церковної компетенції, при тім передбачався і „обчій“ (спільний) суд між церковними та иншими людьми.
Устав Володимира покликається в тім на певну церковнодержавну христіянську традицію: зазначивши попереду, що „велиціи тіи цари не въсхотѣша сами судити тѣхъ судовъ ни вельможамъ ни бояромъ ни судиямъ ихъ, но предаша церкви и святителемъ“ (в деяких списках стоїть іще: „разверзше грецыскый номоканонъ, и обрѣтохомъ в немь“), законодавець додає, що „то все далъ есть по пръвыхъ царевъ (царехъ) ряженію и вселенскихъ великихъ седми съборъ великихъ святитель“. Сей поклик Устава В. на Номоканон, на закони перших царів христіянських та на правила соборів став обєктом дуже рішучих неґативних уваг, головним чином з боку проф. Е. Голубинського. „По всіх списках Устава, — каже він, — Володимир говорить, що він передає до суду епископів певну кількість справ горожанських на основі грецького Номоканона. Але се неправда, і значить — сам Володимир не міг сього сказати“[1]. Як ми вже по части зазначили, значна частина тих справ і осіб та установ, які вводить у нас Устав В. в компетенцію церковну, входили в церковнуж компетенцію у Візантії, звідки ми з вірою прийняли перші церковні закони[2]. Але як що в Уставі знаходяться й такі постанови, яким не можна знайти цілком точної паралєлі в церковному законодавстві грецькому[3], то й се зовсім не позбавляло законодавця права покликатись на Номоканон, на закони христіянських царів та на правила соборів. Закиди проти того можуть виходити лише з погляду такого формального буквалізма, який не можна виправдати сутю самої річи. Тодішні обставини, як ми вже зазначали давнійше, конче вимагали установити межі світської і церковної компетенції в тій новій і дуже складній ситуації, яка настала у нас із христіянством, що принесло нові розуміння державного і культурного змісту. Як обставини нашого національного життя не дозволяли механічно засвоїти чужі готові норми, то
