жуть бути щоправда помічними способами для образового представлення правних явищ, але не можуть бути самою основою цілого проблєму. Та всежтаки мусимо признати, що ся конструкція (орґанічна) має далеко більше підстави в загальних поглядах народніх мас, ніж згадана попередньо конструкція держави, як особи. Мова, що є виразником глибокого народнього відчуття, не може в складному суспільному житті теперішної доби обійтися без слів „орґанізація“, „орґани“ — найліпший доказ, що розуміння суспільних звязків а зосібна держави, як орґанізму, запустило глибоке коріння в загальному переконанні культурних народів. Тому й юрист не може обійтися без тих слів і мусить під „орґанізацією“ та „орґанами“ розуміти щось певного, щось реального — але до сього він не потребує ставляти основну теорію держави та права на конструкції орґанізму, бо ся конструкція в своїй послідовности невірна, а з другого боку є далеко простійші шляхи до пояснення дійсности, не вживаючи ні абстракцій, ні анальоґій.
При кінці сього огляду прикладів, які ілюструють правничий метод досліду нашого проблєму, мусимо зупинитися на одному вислові, який повторюється в цілій модерній теорії права та держави. Се — поняття „єдности“. Навіть Сандер, що відкидає усі висновки пануючої теорії державного права, задержує поняття „єдности“ для виразу вищої сполуки ріжноманітних суспільних відносин у державі. Та ніде правди діти, і те розуміння („єдности“) є такою самою фікцією, як попередньо згадані. Абстрактним поняттям єдности можуть послугуватися щоправда й правники, але його пояснення мусимо рішучо переказати фільософічним наукам, ставляючи на його місце поняття реальне, поняття правниче, себ-то: „спільність“. Реальна дійсність не може добачувати єдности там, де є ріжноманітність, те, що бачимо в суспільному, а з осібна в державному житті, се не єдність, а спільність.
Тому правник мусить шукати реальної основи сеї спільности. Нема сумніву, що сю спільність представляють „спільноти“. Як раз тут починається вихідна точка правничого досліду. Тим оправдується ґенетично-історична система досліду і моя теорія суспільних звязків, зазначена спершу в моноґрафії про звичаєве право та суспільні звязки і поширена опісля в I. книзі „Загальної науки права й політики“. Суспільні звязки, від родини почавши та на державі скінчивши, є основами права, є справжніми джерелами права. Се живі су-
