найбільше доцільним було, взявши усталені норми старої державної і церковної культури, пристосувати їх до умов життя хоч і хрещеного, та ще не зовсім христіянізованого народу. Законодавець взяв ті норми грецький Номоканон, з його, церковними й державними постановами і провадячись тими нормами, а не буквально їм послідуючи, утворив перші національні церковно-державні акти. Безсумнівно, що в тім він послідував візантійському церковному праву, як і увесь загальний характер х ристіянізації київської держави був послідуванням культурі і державности візантійським. Та річ у тім, що те послідування було лише наближенням, а не рабською копією. Се була вільна рецепція візантійських норм, переплавлена в горні національної правно-державної думки. Таке поступовання нашого першого христіянського законодавця має важне значіння для висвітлення взагалі того шляху, яким ішли руська церква і держава в своїх відносинах до своєї церковної метрополії. „Відносини сі, каже проф. Бєляєв, були зовсім одмінні од тих, в які ставали до римської церкви західно-європейські держави, що діставали од неї христіянство. Разом із христіянською вірою вони дістають од Риму і горожанські закони, так само як і всі церковні закони, і ті, що окреслюють відносини церкви до громади, так і суто церковні. У нас, навпаки, прийнявши христіянство з Греції, князі по старому самі видають закони, і од Греції засвоюють лише закони церковні. Але і з сих вони беруть цілком тільки закони суто-церковні; тіж, що окреслюють горожанські відносини церкви, наші князі видають самі. Тому між грецьким Номоканоном та Уставом В. є велика ріжниця. Номоканон взяв Володимир лише за зразок для свойого Устава. Таким чином відносини руської церкви до грецької, що накреслювалися Уставом В., були цілком вільні. Устав В. се вільна і самостійна рецепція візантійського права, і, як каже К. Неволин, „даремно стали б ми шукати в якімнебудь збірнику грецьких церковних законів такого перечислення справ, підсудних церковній владі, як се зроблено в Уставі В., такої постанови простої і ясної, якою певні справи передавалисяб до церковного суду“. Алеж той таки проф. К. Неволин виразно додає при тому, що „слова Устава, якими уміщені в нім розпоряження доводяться до грецького Номоканона, до законів перших царів та до правил семи
- ) Бѣляевъ „Лекцій по исторіи русскаго законодательства“.
22
