шимь злая вь вьскрешенье суда, имже, рече, неизмолимь судь обрости“. В кінці знов, після переліку церковних людей та установ, додається: „Кто переступить си правила, якоже есмьі управили по святьіхь отець правиломь и по пьрвьіхь царствь управленью, кто иметь прес тупати правила си или діти той или правнучата или вь которомь городі намістникь или тіунь или судья, а пообидять судь церковний, или кто иньїй, да будуть прокляти вь сій и вь будущій семію зборовь святьіхь отець вселенскмхь“. Автентичність самого закляття на тих, хто „преобидить нашь уставь“, цілком правдоподібна. Літопис свідчить про анальоґічний факт: установивши десятину для церкви Богородиці князь Володимир „положи, написав, клятву вь церкви сей, рекь: „аще кто cero посудить, да будеть проклять“. Через те видається нормальною в Уставі формула закляття приблизно така, яку читаємо в українських та в коротких великоруських редакціях. Щож до формули закляття в ширших редакціях Устава, яка спершу перериває текст у середині, а опісля знову повторяється в зміненій формі на закінченню устава, то її з цілковитою певністю треба вважати пізнійшим твором. Перша частина закляття міститься після переліку судових справ, що належать до компетенції церковної та дають певний прибуток церковній скарбниці. Коли завважити, що саме сей уступ в Уставі мав найбільше матеріальне значіння для тодішнього епископата, в переважній більшости грецького, то, можна думати, що саме після сього уступу і вмістили свою формулу закляття тодішні редактори першого нашого церковно - державного акту, якими були, безперечно, епископи ж грецькі. Як за часу Володимирового церковним прибуткам не загрожувала якабудь серіозна небезпека, то ледве чи була та формула дуже широкою. Але обсяг суду церковного, так широко накреслений в Уставі В., з часом мав скорочуватись, і се власне й було причиною, через що поширилась формула закляття в Уставі та й взагалі почала розвиватися література заклять на „преобидящих церкви Божія“. Проф. Голубинський стоїть на иншому погляді щодо меж компетенції церковного суду за часу Володимира В., порівняючи з дальшим часом. На його думку, компетенція церковного суду, на початку вузша, вже опісля поволі поширювалася — аж до часів московських. Сю свою думку проф. Голубинський не аргументує з властивою йому докладністю, і трудно з нею по
