лише задержати в своїх руках те, що давнійше йому належало. Тому трудно згодитися з думкою проф. Голубинського, що обсяг церковного суда, не широкий з початку, поширювався опісля аж до часів московських. Переможці не говорять тоном таких ляментацій, які читаємо в „Посланії“, в „Правилі“ та в наведених уступах Устава В.; так говорять лише переможені та покривждені, в усякому разі не ті, що нового бажають, а ті, що воліли б хоч старі свої позиції задержати. Дуже характеристично, що в українських списках Устава редакція закляття дуже коротка, очевидно, відносини між владою та церквою у нас не вимагали якихсь екстравагантних застережень. Натуральним стає припустити думку, що ся редакція близька до оригіналу. Поширення редакції закляття та загострення її тону викликалися умовами, що виникали з відносин між владою і церквою на великоруській території. Дійсно, маємо що до сього дуже характеристичний документ вже з ХІІІ ст. вже згадуване послання володимирськсго епископадо неназваного по імени князя, сина Олександра Невського; своїм тоном послання се як раз відповідає „Правилу св. отець 5 собора“. З приводу Устава кн. Володимира виникла досить широка література, що не стільки досліджує річеву суть сеї памятки, скільки намагається розвязати питання її автентичности. Перший завязок тої літератури бачимо вже в початку XVII ст. у відомому творі нашого полеміста Захарії Копистенського в „Палінодії“: „А што в росскихт» нікоторьіхь писмахь находится, каже він, якобьі Володимерь взяти митрополита оть Фотія Патріархи, тедьі разуміль бьімтз, ижь зь омьілки Сергія зовуть Фотіемь, для того, ижь онь зь роду Фотія ишоль (якь о томь припоминаеть Зонара), любь тежь для того, ижь першеє оное частное, то есть нькоторьіхь росовь крещеніе бьіло за царя Василія Македона и за Фотія Патріарха, оть которого на той чась, безь вшелякой вонпливости, даньїй бьіль якій святитель“. Той самий старий закид, що пояснював його ще Копистенський, висуває знову майже черезь двісті літ російський історіограф Мик. Карамзин. „Сей устав, - каже він, фальшивий, і ось доказ: - там Володимир пише, що патр. Фотій дав йому першого митрополита Леона; а Фотій по „Ист. р. ц.“, І, І, 415—419. 2) „Памятники др.-русскаго канонич. права“, І. 3) „Памятники полемической літературы“, І, 1008. ЮВИЛЕЙНІ ЗАПИСКО. 27
