ший час справі автентичности Устава В. присвятили серіозну увагу проф. Д. Самоквасов та проф. А. Павлов. Проф. Самоквасов дає найбільш повний аналіз аргументів pro і contra автентичности Устава і приходить до висліду, що „першим законом, який визначив відносини христіянської церкви в Росії (sic!) до держави, установив церковну десятину та зазначив сферу справ і осіб, підсудних церковному суду, був Устав Володимира, доповнений Уставом Ярослава“. На инший ґрунт ставить справу проф. А. Павлов, одділяючи питання про походження та послідовну формацію тексту Устава, як писаної памятки. „Учені, що вирішали питання про походження уставів Володимира та Ярослава в тому й иншому напрямі, каже проф. А. Павлов, не брали на увагу, що писані старинні памятки, як сі устави, можуть бути автентичні з літературної сторони, та неавтентичні з формальної. Себто, вони можуть містити в собі юридичні норми, що дійсно належали тим законодатним авторитетам, яким засвоює їх данний памятник, але самий писаний виклад сих норм може бути ділом иншої руки, сучасної чи дальшої“. Свою думку проф. Павлов пояснює таким прикладом. Відома стаття „Р. Правди“: „по Ярославі же паки совокупившеся синове его Ізяславь, Святославь, Всеволодь и мужи ихь..., и отложиша убіеніе за голову, но кунами ся викупати“, безперечно містить в собі автентичну постанову Ярославичів; але запис сеї постанови, заведений до збірника „Правди“, очевидно, належить не самим Ярославичам, а якійсь невідомій особі, можливо одному з тих мужів, що брали участь у раді Ярославичів. „Нехай церковні устави, додає проф. Павлов, говорять про своїх князів не оповідальною мовою „Правди“, себто - не в третій особі, а примушують їх говорити од своєї власної особи: „се язь князь великій такий“; та коли історична критика знаходить у законодатних річах того чи иншого князя щонебудь таке, чого вони сказати не могли, то вона повинна ставитися до тексту обох уставів так само, як і до тексту „Правди“, себто бачити в сім тексті лише стороннє та дальше свідоцтво про законодатну діяльність Володимира та Ярослава“. Висше ми зазначили велику потребу Володимирового часу
- ) »Курсъ лекцій по ист. русскаго права“. — „Первое“ та „Второе“
дополненіе къ курсу лекцій католич, вліянія на др.-русскіе памятники., церк. права. 2) „Курсъ церковнаго права“. — Мнимые слѣды. 29
