хоч і великої ваги, творчу роботу князя Володимира В., літопис подає лише таку загальну увагу: „Володимерь любя дружину, и сь ними думая о строй земленімь, и о ратьхь, и уставі земленіїмь" (Лавр, літопис під р. 6504). В сій загальній формулі потонули безслідно такі великі акти державної праці нашого першого христіянського законодавця, як Церковний Устав так само, як не знайшов у літописі відгомону акт і ширшого державного значіння Руська Правда Володимирового сина). Не згадується про Устав В. і в одній з старших та певнійших удільно-княжих грамот у грамоті смоленського князя Ростислава Мстиславича 1150 р., і се звичайно вважається (проф. Е. Голубинський, І, І 339) за доказ непевности Володимирового Устава. Алеж те промовчування грамоти князя Ростислава смоленського про Устав В. цілком зрозуміле з мотивів, так би сказати, тактичних. Ся грамота окреслює межі церковного суду вузше, ніж вони окреслені в Уставі В. (порівн. висше, стор. 25 — 27); то чиж міг князь Ростислав покликатися при тім на такий документ, де судові права церкви зазначалися ширше? Розуміється ні, бо се зводилоб його на становище „преобидящого“ суди церковні. Тому сей князь і не згадує про Устав В., хоч фактично ним, очевидно, користується: перелік справ, що належать до духовного суду, нагадує анальоґічне місце в Уставі В., а згадуючи про людей церковних, грамота кн. Ростислава не подає їх конкретної номенклатури; такий спосіб викладу юридичного документу можливий лише в тім випадку, коли поза тим документом істнує якийсь загальний та загально-визнаний закон, що містить у собі відповідні подробиці. Яснійші натяки що до того загального закону бачимо в грамоті новгородського князя Святослава Ольговича (1137 р.), яка починається словами: „Устань, бьівшій прежде нась в Руси оть прадідь и оть дідь нашихь: имати пискупомь десятину оть даней и оть вирь и продажь, что входить в княжь дворь всего; а здь вь Новьгороді, что єсть десятина оть даній уряжено прежде мене бьівшими
- ) Цілком слушно з сього приводу висловився ще цитр. Евгеній:
„Объ уставѣ семъ не упомянулъ преп. Нестор, можетъ-быть, потому, что оный, яко церковное постановленіе, въ дѣйствіи повсюду бывшее, въ ero время и безъ напоминанія всѣмъ было извѣстно; а до насъ дошло оно во всѣхъ почти славянскихъ спискахъ Кормчей книги“. („Описаніе к.-соф. со- бора“, додаток 2). 31
