тепер були яснійте висловлені, щоб запобігти можливим непорозумінням. Так само проф. Владимирський-Буданов вважає, що лише коротку редакцію можна з якоюсь певністю засвоювати св. Володимирови, а ширша редакція, без сумніву, не належить йому. А проф. Сергеєвич зовсім не признає можливим, при нинішних даних, вирішити, яка саме редакція в більшій мірі автентична. На нашу думку, не можна справу певности тої чи иншої редакції вирішати таким механічним способом в залежности од її ширшого чи коротшого обсягу. Ні одна редакція не може вважатися певною, чи остаточно непевною (крім хиба зовсім попсованих). Як ще завважив цілком слушно митр. Евгеній, у всіх редакціях єсть однакова основа, яку треба вважати за автентичну. Та основа дальшими переписчиками змінялася в обох редакціях. В ширшій редакції більше додавали те, що вважали потрібним з огляду на новійші практичні потреби. Напр. для авторитетнійшої оборони прав церкви додавався спеціяльний вступ із зазначенням конкретних обставин, що підкреслювали походження від так авторитетної особи князя Володимира В.; для тієїж ціли усилювалася та поширювалася формула закляття на обиджаючих суди церковні. Поруч із тим, які малися на меті практичні потреби од тих юридичних збірників, що переписувалися, до основного тексту тих чи инших юридичних актів. Рівночасно з инших списків виключалося те, що під впливом нових звичаїв та практики з часом тратило своє значіння. Ся подвійна робота поширювання та скорочування провадилася і паралельно в тих самих редакціях, міняючи їх в ріжних напрямах. Мінявся не лише зміст, але й сама мова старовинної па 1) „Полное собр. сочиненій“, т. VI, 294. 2) „Хрестоматія по ист. рус. права“, в. 1, 217. 3) „Лекцій и изслѣдованія“, 158. 4) В пізнійших списках Устава, переважно XVII—XVIII ст. (у проф. В. Бенешевича — ґрупа Д/), до церковної компетенції заводяться і такі справи: („А се управа и разсуды и суды церковныя святительскіа“): „Вѣнчаніа, молитвы, обручаніа... и аще долгое время не крестятъ дѣтей своихъ... ни во что же полагающихъ великіи пост... постящихся въ суботу и въ недѣлю и въ прочіи разрѣшеныа дни, не постящихся въ великую суботу и про- чимъ повелѣнымъ постомъ .ругающимся, не ставящихъ на церкви креста, воздвизающихъ церкви без благословеніа святительскаго, ~.,.аще кто оть освященныхъ, безъ благословеніа и повелѣніа или от чюжаго предѣла пришедъ, служить священнаа“.., 35
