Згас великий світоч наукової кисли.
Він гас поволї, на наших очах, ледво горів, і тільки крайньою обережністю, уважливістю близьких, старанним усуваннєм всього, що могло б його томити або дражнити, удало ся відтягнути катастрофу на кілька літ.
Незвичайно інтензивна наукова праця разом з тяжким житєм під вічним арґусовим оком нагляду, серед внутрішньої боротьби течій і напрямів в самій громаді однодумців, зарані вичерпала його сили. Покійник був чоловіком незвичайно вражливої, мягкої, делікатної вдачі, і сі обставини, на які був засуджений кождий Українець, котрий не хотів зрікти ся зовсім своєї національної фізіономії — були понад силу його. Вже з середини 1880-х років, ледви перейшовши за пятий десяток житя, він почиває показувати явні знаки вичерпання й утоми. Роздвоєннє в питаниях національної тактики, яке прокинуло ся в київській громаді й доводило до гострих-конфліктів між недавніми однодумцями, мусїло сильно відбити ся на нїм. Повна безуспішність польсько-української угоди в Галичинї, на яку покійник покладав великі надії, підлила богато гірких кронель в чашу його житя. Він починає все далі відходити від громадського житя й його інтересів.
І наукова праця його стає менш інтензивною; розвідки зявляють ся все рідше; їх заступають праці описові, збірки й інвентарізації матеріалів; він обминає теми „дражливі“, заходить в глубину археольоїії, нумізматики, історичноїґеоґрафії. Археольоґічні карти, описи нумізматичних колекцій, справоздання з розкопок, матеріали до історично-ґеоґрафічного словника займають місце повних блеску і духової сили суспільно-історичних студій попередніх десятиліть. І серед сих тихих, далеких від бурь житя зайнять тихо гас він. Уже переїздячи через
