ся в довгі пересправи поставив він рішуче бажанє, щоби козаки скріпили давну приязнь зі Шведами тїсним союзом, уложили з Карлом X Ґуставом окремий договор і дали йому військову підмогу[1].
Серед таких відносин прийшло ся гетьманови лукавити, шукати виходу через проволїкуванє переговорів і відтягуванє остаточного рішеня до догіднїйшої хвилі. Дуже важним, майже рішаючим моментом, було питанє, який оборот возьме шведсько-семигородсько-козацька кампанїя против Польщі, бо від її вислїду залежала цїла дальша політика козаків. Одначе з поля війни доходили лише глухі вісти і про які небуть рішучі успіхи одної або другої сторони не було чути. Також між Шведами і Москвою почали поправляти ся відносини, бо цар почав переконувати ся, що Поляки не думають виконати постанов перемиря в Вильнї; в мартї і цвітни почали ся переговори між шведським командантом Лївонїї, Деляґарді і Нащокіном, начальником московських військ[2]. Одно і друге могло кождої хвилї значно змінити загальне полїтичне положенє. Тому гетьман зволїкав з відповідю на цїсарський лист і посольство. Він пересправляв часто з секретарем Марціановичем — Парчевич занедужав під ту пору — годив ся на його пляни, відсилав його для докладнїйшого обговореня справ ще й до Виговського, який також радо на все приставав — однак оба вони, гетьман і писар, постійно зазначували, що остаточне рішенє залежить від ради козацької старшини; ізза сього посли мусять трохи підождати, тим більше, що попереду треба відправити инші посольства[3]. Такої ж тактики придержував ся гетьман й зглядом Велїнґа. Шведський посол жалує ся у своїм справозданю, що козаки умисно виминають рішучу відповідь і відкладають заключенє тїснїйшого союза до пізнїйшого посольства. На кінець дали йому недвозначно до пізнаня, щоби прискорив свій відїзд з Чигирина[4].
- ↑ Справозданє Белїнґа в Diplomácziai okmányok közli Wibling K. Történelmi Tár 1893, ст. 688–692.
- ↑ Г. В. Форстенъ, Сношенія Швеціи и Россіи. Журн. мин. нар. просв. СПетербургъ 1898, май, 51–53.
- ↑ Справозданє Марціановича с. 1. Beilagen № 49.
- ↑ Справозданє Велїнґа с. 1. Інтересно, що в пересправах поставив Виговський домаганє, щоби шведський король признав козакам „jus totius Ukrainae antiquae vel Roxolaniam, da der griechische Glaube gewesen und die Sprache noch ist bis an die Weichsel“. Ibid.
