хідних володарів; вони раз-у-раз снували таємні пляни і виявляли скриті стремлїння до того ідеалу, що звав ся dominium absolutum.
Майже у всїх королїв по 1572 р. було більше або менше зрозуміннє, що не тілько їх власний інтерес, але й найлїпше зрозумілий інтерес держави вимагає перещіпити в Польщу західно-европейський абсолютизм. Навіть полїтично менше здібні королї, як Ян Казимир та Собєский снували такі пляни, хочби під впливом своїх французьких жінок. Та всї ті бажаня мало тілько приявляли ся в дїйсних заходах коло перестрою Польщі. Безкорисно проминув час релїґійної боротьби (за Жигмонта III), не створивши конфесийного абсолютизму у Польщи. Пізнїйше не було вже і стілько корисних умов на таку переміну, бо що не вдало ся під окликом релїґії, неможливе було в імя королївської особи і його роду. Найперша трудність лежала у самім становищи королївських родів. Заки можна б зважити ся на абсолютистичні реформи, треба було наперед подбати запевненє корони одному родови. Наперед право сукцесії, а дальше право дїдичности — отсе перший постулят кождої свідомої полїтики польського короля. Ми бачили, що без права дїдичности така сильна династія як Габсбурґи не могли перевести в дїло своїх угорських плянів, хоч родинній сукцесії не стояла поважнїйша перепона; а що казати про польських королїв, яких грошеві засоби не доходили часом до 1 міл. золотих! Польська шляхта розуміла сю небезпеку добре й обезпечила виборність королїв екстремною інституцією елєкції viritim і не хотїла за нїяку цїну допустити навіть вибору наступника за житя короля[1], а проба така за Яна Казимира стала за casus belli (бунт Любомирского). Аби знов забезпечити ся від несподїванок законодатною дорогою, то на сторожи малохитрої шляхти поставлено liberum veto.
Підняти боротьбу з усею шляхотською суспільностю і пхнути Польщу на дорогу полїтично-соціяльних реформ — на таке дїло треба було визначного полїтичного розуму, великих матеріяльних засобів і корисних обставин. А всього того не було нї в одного з виборних королїв у поягайлівській добі. Се міг зробити тілько стороннїй володарь, опираючи ся на свої сили поза Польщею.
- ↑ Виїмковий вибір Жигмонта Августа поясняєтъ ся тим, що забезпеченє його вибору лежало найбільше в інтересї шляхти (з огляду на люблинську унїю). До того тодї шляхта не була ще так вироблена полїтично.
